10. Македонія 1991-2011рр.

Після смерті Тіто в Македонії посилився рух за самостійність, однак вже в 1982 р. виник рух за самостійну албанську республіку Іліриду; в Швейцарії і Приштині (Косово) створювалися комітети сприяння албанській республіці. На перших багатопартійних виборах 20 березня 1991 р. більшість місць у парламенті здобула Внутрішня революційна організація - Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО - ДПМНЄ). У січні 1991 р. була прийнята Декларація про суверенітет країни і Македонія, наслідуючи приклад Хорватії і Словенії, відокремилася від Югославії. На референдумі, що відбувся 8 вересня 1991 р., за незалежність проголосувала більшість населення. 17 вересня парламент оголосив про утворення незалежної держави, президентом якої став Кіро Глігоров. Стимулом до відокремлення частково був страх перед домаганнями Сербії. Переговори про взаєморозуміння між Грецією і Македонією принесли успіх в квітні 1993 р., коли обидві країни погодилися на тимчасову назву країни: "Колишня Югославська Республіка Македонія" (КЮРМ). У грудні 1993 р., з метою підтримання незалежної Македонії в її збройному конфлікті з СРЮ, до країни були введені миротворчі сили ООН. Перші парламентські і президентські вибори в незалежній Македонії відбулися в жовтні-листопаді 1994 р. У них взяли участь понад 77% зареєстрованих виборців. У результаті у другому турі абсолютну більшість депутатських мандатів (85 із 120) здобув "Союз за Македонію"; до парламенту увійшли Ліберальна і Соціалістична партії, а також національні албанські партії. Коаліційний уряд на чолі з Б. Црвенковським складали представники "Союзу за Македонію" і Партії за демократичне процвітання (ПДП). Президентом Македонії знову став К. Глігоров. У 1996 р. через розбіжності між СДСМ і Ліберальною партією стався розкол правлячої коаліції "Союз за Македонію", і місце соціал-демократів, які покинули блок, зайняла ПДП на чолі з А. Аліті. Коли навесні 1998 р. в Косово розгорнулися великомасштабні бойові дії, Македонія в черговий раз опинилася на порозі нестабільності. Влітку 1998 р. ООН прийняла рішення збільшити кількість своїх миротворців у Македонії. 18 жовтня і 1 листопада 1998 р. в Македонії пройшли два тури виборів, на яких Соціал-демократичний союз Македонії (СДСМ), що перебував при владі з 1992 р., зазнав поразки. Опозиційна коаліція "За зміни!", до складу якої увійшли ВМРО - ДПМНЄ і Демократична альтернатива (ДА), отримала 66 місць. Крім того, на початку 1999 р. парламент Македонії оголосив амністію колишнім мерам Гостівара й інших міст, засудженим у липні 1997 р. за наказ підняти прапори Албанії, що призвело до сутичок і людських жертв. ПДП виступила також за надання албанській мові статусу другої офіційної мови Македонії. У парламенті країни представлені також Ліберально-демократична партія (4 депутатських мандата), Соціалістична партія Македонії (2) і нова етнічна партія Союз циган (1 мандат). Головою Зборів обраний Стоян Андов (н. у 1935). У сформованому 30 листопада 1998 р. кабінеті міністрів члени правлячої коаліції з двох партій, що перемогли, зайняли 14 місць із 27. Главою коаліційного кабінету (ВМРО - ДПМНЄ, Ліберально-демократичної партії і ДПА) став голова ВМРО - ДПМНЄ Любчо Георгієвський (н. у 1966), який виступав за співпрацю з європейськими партіями консервативного напряму та активне входження до європейських структур - ЄС і НАТО, а також за конструктивний діалог Македонії з усіма сусідніми країнами. Внутрішньоурядові суперечності призвели до відставки уряду 23 грудня. У самому кінці 1999 р. був сформований і затверджений новий кабінет міністрів (ВМРО - ДПМНЄ - 13 міністерських посад, ДА - 7, ПДП - 4) на чолі з колишнім прем'єром Л. Георгієвським. Термін повноважень президента Глігорова закінчився в 1999 р., і на 31 жовтня були призначені президентські вибори. Перемога Трайковського була забезпечена за підтримки виборців-албанців. 19 листопада Глігоров склав з себе президентські повноваження, але посада глави держави залишалася вакантною до 5 грудня 1999 р., доки в 21-му "албанському" окрузі не відбулися повторні вибори. СДСМ звинувачувала ВМРО - ДПМНЄ та її коаліційного партнера Демократичну партію албанців у потуранні албанським націоналістам.

Події 1999 р. в Косово стали детонатором нового витка сепаратистського руху албанців у Македонії. З 2000 р. Македонія стала ареною протистояння македонської більшості та албанських меншин. У березні 2001 р. на північному заході країни почалися збройні сутички між урядовими військами та албанцями, що виступали за пропорційну участь у всіх державних структурах, за албанську автономію з центром у місті Тетово в Західній Македонії і навіть за об'єднання всіх албанців (Албанії, Косова, Тетова, Північної Греції) в єдину Велику Албанію. Албанські сепаратисти сформували так звану Армію національного звільнення (АНЗ). Екстремістські елементи албанської етнічної меншини здійснили наступ на Скоп'є за участі сил Армії звільнення Косова. 14 травня 2001 р. в Македонії було сформовано уряд національної єдності за участі основних македонських і двох албанських партій на чолі з прем'єр-міністром Любчо Георгієвським. Після переговорів в місті Охрід 13 серпня 2001 р. лідери основних політичних партій (Георгієвський, Црвенковський, Джафері та Імері), а також президент Трайковський у присутності західних посередників підписали угоду про політичне розв'язання кризи. 16 листопада 2001 р. парламент Македонії ухвалив 15 поправок до діючої Конституції. Зрівняні в правах з православ'ям всі релігії, у тому числі іслам. Офіційною мовою залишається македонська, але другою офіційною мовою у районах проживання не менше 20% албанців визнається албанська.