7. Післятоталітарна Угорщина.

Політика. З сер. 80-х рр.. ХХст. посилилася криза в усіх сферах суспільства. 27.09.1987р. відбулася нарада представників опозиційної інтелігенції, на якій було вироблено основні принципи Угорського демократичного форуму (УДФ)- перший в країні масовий сусп.- пол. рух. 1.05.1988р виникла «Мережа вільних ініціатив», яка в листопаді оформилася в Союз вільних демократів(СВД). 30.03.1988р створено ліберально-демократичну організацію Союз молодих демократів. Ці три сусп.-пол. опозиційні сили стали основним рушієм демокр. Перетворень. У січні 1989р. - закон про право на створення пол. партій. Червень-вересень 1989р. – круглий стіл: було вироблено документи про зміну конституції, діяльність пол.. партій, перехід до парламентської демократії. У жовтні змінено назву держави на Угорська Республіка, запроваджено посаду глави держави – президента. Весною 1990р. перші вільні вибори до парламенту. Найбільше голосів одержав УДФ. Першим не комуністичним прем’єр-міністром став Й. Анталл. Економіка. Уряд Анталла вдався до «шокової терапії», скоротив видатки на оборону, ліквідував держплан, зберіг кредитоздатність угорськ. товарів. До процесів приватизації поступово почав залучатися іноземний капітал, що прискорило структурні зміни в ек. У 1994р – парламент прийняв земельний закон, який обмежував земельні володіння до 300 га. У 2000 р. ВВП зростало, а безробіття зменшилося. Власні мінеральні ресурси обмежені, ек. Зорієнтована на обробну промисловість. На сьогодні: ек. конкурентоспроможна,країна експортує машинне і транспортне устаткування,одяг, взуття, ліки, вино; імпортує нафту, природній газ, залізо, сталь. Зовн. Політика. У1982 - встановила відносини зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом. У квітні 1994 Угорщина звернулася з проханням про вступ до Європейського Союзу і увійшла в п'ятірку колишніх комуністичних країн, що склали «перший призов» країн, які прагнули стати членами ЄС. Є членом Ради Європи та Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю. В1999р. - член Північноатлантичного альянсу. Угорська Республіка однією з перших визнала державну незалежність України. 3 грудня 1991 Угорщина встановлює дипломатичні відносини з Україною і перетворює Генеральне консульство Угорської Республіки у Києві у Посольство Угорської Республіки в Україні. 6 грудня 1991 - в Маріїнському палаці підписано Договір про основи добросусідства та спiвробiтництва. 24 березня 1992 - урочисто відкрите Посольство України в Угорщині, яке стало першим дипломатичним представництвом України за кордоном.

8.Суспільно- політичні проблеми розвитку Польщі в 70-80 –р.

Погіршення економічного становища в кін. 1970 вилилось у чергову суспільно-політичну кризу і грудневі події у містах Балтійського узбережжя, де дійшло до кривавих сутичок робітників з міліцією й армією. Рятуючи ситуацію, керівництво ПОРП вдалось до нової зміни керівних осіб. ПОРП очолив Едвард Герек, уряд — Петро Ярошевич. Нова керівна верхівка роздавала обіцянки розширення демократії і проведення реформ. Але замість цього вдалась до величезних позичок у західних країн, які дозволили тимчасово піднести рівень життя суспільства. Зовнішній борг ліг тягарем на господарство і суспільство. Економічна ситуація постійно погіршувалась. Виникли опозиційні організації (Комітет Захисту Робітників, Конфедерація Незалежної Польщі та ін), які вимагали запровадження демократичного устрою.

Улітку 1980 криза досягла кульмінації і вилилась у численні робітничі страйки, в ході яких було створено опозиційне профспілкове об'єднання «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. Спроби ПОРП змінити керівництво партії і держави не принесли заспокоєння. Діяльність «Солідарності» набула політичного характеру. Намагаючись втримати владу, керівник ПОРП і уряду Войцех Ярузельський 13.12.1981 оголосив про запровадження воєнного стану. Влада у країні перейшла під контроль Військової Ради Національного Порятунку. Діяльність опозиції була заборонена, а її активісти — інтерновані.

Керівництво ПОРП намагалось провести реформи економіки і суспільного життя, які не мали успіху внаслідок панування ідеологічних догм, підтримуваних з Москви. Після початку перебудови в СРСР (1985) було послаблено політичний контроль за країнами соціалістичного табору і склались умови для початку реальних демократичних перетворень. Наприкінці 1980-х рр. реформаторські сили здобули поважні впливи всередині ПОРП. Згуртованіше виступила політична опозиція режиму.

9. Сучасна Молдова.

Тенденції до незал-ності у Молдавській РСР з'явил. після започат. в СРСР політ. реформ М.Горбачова. В умовах "політ. казана" остан. років радян. періоду в республіці виник і здобув вел. попул-ність Народний Фронт Молдови(НФ), а з ним зросли настрої самоствердження серед більшості насел. Ключові фігури політ. та інтелект. еліти НФ виступ. за демокр-цію і румун-цію сусп.-політ. життя, встан. тісних молдово-румун. відносин. У республіці стали відкрито говорити про з'єдн. з Румунією. У червні 1990 р. щойно обрана Верх. Рада прийн. Декларацію про держ. суверенітет РСР Молдови в складі оновл. СРСР, змін. держ. мову республіки з рос. на молд-ку і затверд. молд. прапор як державний. Голова парламенту колиш. секретар ЦК КПМ Мірча Снєгур не форсував події, тож після серпневого путчу 1991 р. Молдова однією з ост. серед республік СРСР - 27 серпня –прог. повну незалеж. У 1994 р відбулись вибори до парламенту. Впевнену перемогу на них здоб. Демокр.-Аграрна Партія. Друге місце посіла Соціалістична Партія. Новообраний парламент 29 липня 1994 р. прийн. Конст-цію, яка прог. Молдову президентсько-парламентською респуб-кою. Парламент одер.право форм. уряд. Він міг огол. президенту імпічмент,але останній не володів механізмом розпуску парламенту. У Молдові скл. ситуація, коли уряд як правило очол. предст. опозиц. до глави держави політ. партії. У гр. 1996 р. в резул-ті двох турів презид. виборів Петру Лучинські переміг діючого президента М.Снєгура. Його перемога стала можливою завдяки підтримки лівих партій, вплив яких у республіці зростав. Не бажаючи цілком залежати від лівих, П-Лучинські ств. нову центристську Партію "За демократичну та процвітаючу Молдову". Підсумки голосування на парламентських виборах 1998 р. здавалося були на користь президента. У вищому законод. органі країни сформ. три центри сили: лівий (легалізована у вересні 1993 р. Комуністична Партія Молдови), правий (створений у березні 1992 р. на базі НРМ Християнсько-демократичний Народний Союз) і центристський (Партія "За демократичну та процвітаючу Молдову").Наприкін. 1999 р. у стінах парламенту сформ. незвична більшість з КПМ і ХДНС. Першим кроком коаліції лівих і правих партій стала відставка реформатор. уряду Іона Стурзи, далі розпоч. атака на президента. 5 лип. 2000 р. парламент більшістю голосів (90 зі 101) прог. за перетвор. Молдови з презид.-парламент. на парлам-ку республіку. У лют. 2001 р. на парлам. виборах перемогу здоб. комуністи, які пропон. поступові ринкові реф-ми і перенес. зовнішньополіт. вектора із Заходу на Схід. Особливістю зовнішньополітичного курсу суверенної Молдови, як і більшості пострадянських республік, є подолання залежності від Москви і вступ до євроатлантичних та європейських структур.Одним із партнерів на міжнар. арені для Кишинова є Україна. Відносини між обома країнами були врегул. на поч. серп.1998 р коли Київ і Кишинів досяг. домовл. щодо невел. частини тер., де зближ. річки Прут та Дністер. Укр. тепер визнає цей колись спірний шматок землі за Молдовою, що дало змогу Кишинову понов. будів-цтво нафтового терміналу.Ще одним прикладом диверсифікації зовн. пол-ки Молдови стало утв. на пострадян. просторі т.зв. групи ГУУАМ, що об'єдн. Грузію, Україну, Азербайджан та Молдову (згодом приєд.Узбекистан). Спільне комюніке жовтневого 1997 р. засідання цих країн прогол.однією з цілей групи "інтеграцію в трансатлантичні та європ. структури" як засіб проти загроз суверенітету, демократії та стабільності.