22. Болгарія в 1945-80-х рр..

Курс на прииск. револ-них перетворень був схвал. на пленумі ЦК БРП(к) у жов. 1947 р. Нові політ. реалії відбила "Дшіитровська Конституція ", яка була ухв. Вел. Народ. Зборами 4 гр. 1947 р. Болгарія прогол. Народ. респ- кою; верх. орган влади - Народні Збори - обирали з своїх членів Президію, що поєдн. законод. та вик-чі ф-ції. Голова Президії (В.Коларов) та більшість його членів вход. до керівних органів БРП(к). У новому уряді, утв. Ґ.Димитровим, більшість міністерств нал. комуністам. ІІ-й з'їзд Вітчизн. Фронту у лют. 1948 р. ухв. ріш-ня про своє перетв. на "єдину громадську політ.орган-цію" з індивідуальним членством, що озн. ліквід.останніх елементів коаліції.Відразу після смерті Г.Димитрова у лип. 1949 р., розпоч. пошук "ворогів" всередині БКП. Ряд тогочасних подій розчистили шлях до влади В. Червенкову: за підтр. Москви він обійняв посади прем'єр-міністра, Голови ради ВФ і генер. секретаря БКП. За його вказівкою розпочався наступ проти партійно-державного керівництва, яке звинувач. у пошир. антирадянських настроїв. Згодом прог. "новий курс" –уповіл. темпів індуст-ції та поліп-ня забезп. насел. товарами широк. вжитку і продов-ом. Ліквід. пост генер. секретаря БКП, але В.Червенков залиш. головою Ради міністрів і членом Політбюро. Натомість посаду перш. секретаря ЦК БКП у бер. 1954 р. посів Т.Живкж, згодом він стає новим партійним лідером. Від цього часу політ. компартії, яка отрим. у пропаг-ській літ-рі назву "квітневої лінії', стала більш гнучкою і прагматичною.Вершиною лакейства Т.Живкова було рішення грудн. 1963 р. пленуму ЦК БКП про "найтісніше зближ., а згодом у перспективі об'єдн.НРБ з Радян. Союзом". У 1971 р. Народні Збори ухв. нову Конст. Вона прог. вищим органом держ. упр-ня Держ. Раду. Того ж року Х-й з'їзд БКП ухв. нову програму партії, де знайшла обгрунт. теза про "розвин. соціалізм".Поступово режим став набувати сімейно-кланових рис. На підставі рішень грудн. 1988 р. пленуму ЦК БКП указом Держ. Ради від 11 січ.1989 р. народне госп-ство перевод. на фірмову сис-му орган-ції, що започ. процес трансформації комуніст. номенклатури у новий капіт-чний клас - "червону буржуазію". Не сприяла стабіл. екон. стан-ща й адмініст. реф-ма: у сер. 1987 р.: замість 28 округів утв. 9 областей, а головною тер.-адмініст.одиницею прогол. община. Т.Живков погодж. лише на ''соціаліст. плюралізм", що озн. збереж. ідеолог. та політ. контролю над процесом перебудови. Т. ч. опозиція Т.Живкову вин. і всередині керів-цтва БКП. Голов. фігурами серед них були члени політбюро ЦК БКП міністр закордонних справ П.Младенов та віце-прем'ср АЛуканов. Прагн. подолати кризу сис-ми з мінімальними для БКП втратами і спир. на негласну підтримку Москви, вони "організ." відставку Т.Живкова на листоп. пленумі ЦК БКП 1989 р. Ця подія, на яку давно очікув. сусп.,поклала край тотал- ній добі в історії Болгарії.

23. Румунія в 60-80рр.

У 1958 р. рад. війська виведені з Рум. Ускладн. стосунків з СРСР – привід- спроби запровадити економ. спеціалізацію країн рад. блоку, за якою Рум. відводилася роль постачальника сировини та с/г продукції. Новий курс Рум. на між нар. арені та особливий статус РКП схвал. 1964 р.- опублік. "Заяву про позицію РКП стосовно проблем світового комуніст. та робітничого руху": про право кожної компартії та держ. самостійно розв'язувати завдання соціалістичного будівництва без втручання інших країн і нав'язування готових зразків. Рум. почала розвив. за власним планом. Ек. ситуація в країні поліпшилася -популярність новому лідерові Ніколае Чаушеску (1965). В серпні 1965 р. Конституція прогол. Рум. Соціаліст. Республікою, Рум. Робітничу партію переймен. на ком. Бухарест 1967 р. встановив відносини з ФРН - загроза для СРСР. У серпні 1968 р. Рум. засудила інтервенцію країн Варшавського Договору у Чехосл. й мобілізувала військ. сили на випадок вторгнення до себе. Стосунки з Москвою збереглися. У 70-х -перехід до будівн. "всебічно розвинутого соціалізму своїм шляхом на основі принципів незалежності та суверенітету". Жорстке зміцнення особист. влади Н.Чаушеску. Від 1974 р. запров. посаду президента – довічно став генсек РКП Н.Чаушеску. Рум. лідер здобув певну дипломатичну підтримку Зх.. Зниження життєвого рівня і терор - зростання соц. напруги. Від кін. 70-х поч.. критика Н.Чаушеску всередині партії, а у 80-х -робітничі виступи і протести інтелігенції, які жорстоко придушувалися. 1983 р. група офіцерів спробувала організувати змову проти Н.Чаушеску, але була викрита і знищена. Від 1977 до 1983 рр. відбулося кілька потужних страйків шахтарів в окрузі Марамуреш. 1989 р. у Рум. відбулась революція. Чаушеску втік з Бухаресту, у Тирговіце його засуджено до страти. Ек. Рум. занепадала. На зх. позички Румунія побуд. підприємства для переробки сирої нафти, котра повинна була надходити з Бл. Сх. Але нафт. криза обмежила попит й зробила невигідним її транспорт., на поч.. 80-х ціни на неї знизилися. Провалилися програми модернізації, борг Рум. Зх. державам зріс на поч. 80-х до 3,8 млрд. доларів. Прогол. "затягування поясів": Імпорт скорочено до мін. розмірів і посил. експорт за кордон навіть найбільш необхідних товарів і продуктів. Щоб не допустити невдоволення серед насел., було видано наказ реєструвати друк. машинки, запров. нормування подачі електроенергії (до 2-х год. на добу) і розподіл харчів. Задля "систематизації» -ліквід. 7 тис. нас. пунктів, а пересел. їх мешканців до "агропром. центрів" призвело до глибокої кризи у с\г. Для контролю над сус-вом – ств. розгалужена система поліційних інформаторів. До 1989 р. вдалось розрахуватись за усіма кредитами і Р. стала найбідшою державою Сх. блоку, не враховуючи Албанію.