16.Словацький рух опору в Другій світовій війні

Опозиційні по відношенню до правлячого режиму Словацької республіки сили за політичним спрямуванням умовно поділялися на три напрями: громадянсько-демократичний опір, орієнтований на відновлення Чехословаччини з широкою автономією Словаччини у її складі; комуністичний, який орієнтувався на політику СРСР щодо відновлення Чехословаччини на засадах федералізму та лівої ідеології; а також соціал-демократичний, який був представлений розрізненими групами соціал-демократичного спрямування, які у своїй діяльності здебільшого знаходилися під впливом комуністичного опору. 1942 – формування у Татрах перших груп партизан-антифашистів, головним чином комуністично орієнтованих. Громадянсько-демократичний спротив координував свої дії з чехословацьким урядом у вигнанні, очолюваним колишнім президентом Чехословаччини Едвардом Бенешем. У той же час діяльність комуністичного спротиву координувалася з керівництвом СРСР. Тому вирішальним для консолідації зусиль антифашистського підпілля у Словаччині стало укладання 1943 року договору між Бенешем та представниками СРСР, який, зокрема, передбачав спільні дії зі звільнення Словаччини від пронімецького режиму з подальшим відновленням Чехословаччини. 

липень 1943 - з Москви до Словаччини для підготовки повстання був перевезений один з керівників КПЧ Карол Шмідке. грудень 1943 - підписання представниками усіх основних опозиц. політ. сил Словаччини Різдвяної угоди, якою створювалася Словацька Національна Рада (СНР) — єдиний керівний орган руху опору у країні. Метою діяльності СНР були визначені організація загальнонаціонального повстання та керівництво таким повстанням. Іншим осередком опору стала словацька армія, опозиційні настрої в якій почали розвиватися у 1943—44 роках, після низки військових невдач союзників Словаччини на Східному фронті та в Італії. Під час Сталінград. битви словацька Швидка дивізія потрапила в оточення і була розбита. Саме тому одним з найпотужніших осередків опору армії сформувався навколо штабу Швидкої дивізії. Нач. штабу був Ян Голіан - його навесні 1944 року СНР призначила відповідальним за підготовку загальнонаціонального повстання. Центром підготовки повстання було місто Банська Бистриця, де розташовувалося Командування Сухопутних військ Словаччини, оч. Голіаном.

ніч на 25 липня 1944 - в Канторській долині неподалік Ружомберка була десантована партизанська група (11 чол.) під командуванням рад. офіцера Петра Величка, яка мала завдання організувати регулярні партизанські загони. З цієї групи виросла 1-ша Словацька партизанська бригада ім. М. Р. Штефаника.

У серпні 1944 року частини Червоної армії вже перебували в районі польського міста Коросно, що у 40 км від словацького кордону. Задля нормального просування рад. військ до Словаччини з двох дивізій словацької армії був утв. Східнословацький корпус. Він мав завдання захистити Дукельський перевал, головний напрям наступу Червоної армії на тер. Словаччини. Одночасно у Східній Словаччині активізувалися партизанські з'єднання, сукупна чисельність яких на той час вже сягала 12-14 тисяч осіб. За таких умов уряд Йозефа Тисо 12 серпня 1944 року запровадив у країні надзвичайний стан, а 23 серпня був змешений звернутися до Німеччини по військову допомогу. 25 серпня 1944 – взяття словацькими партизанами м. Мартин. 28 серпня 1944 – Німеччина оголосила окупацію Словаччини. 29 серпня 1944 – підполковник «Швидкої дивізії» Ян Голіан (організатор підпільного антигітлерівського руху в словацькій армії) оголосив про початок Словацького нац. Повстання. 1 вересня 1944 - Словацька Національна Рада оголосила про взяття у свої руки влади у країні. 18 вересня 1944 - Словацька Національна Рада провела другий етап мобілізації, довівши до кінця місяця загальну чисельність армії повстанців до 60 тисяч вояків. 6 жовтня 1944 - з Москви до Банської Бистриці прибув член чехословацького уряду у вигнанні генерал Рудольф Вієст, який змінив Яна Голіана на посаді командувача збройними силами повстанців. Вирішальний та фатальний для повстання етап почався 18 жовтня 1944 широкомаштабним наступом з території Угорщини німецьких військ. Ця масована атака з нового для повстанців напряму дозволила німцям доволі швидко досягнути центру повстання — Банської Бистриці. 27 жовтня 1944 – взяття німцями м. Банська-Бістріца. 28 жовтня 1944 – придушення німцями Словацького нац. Повстання. Після придушення повстання організований спротив на теренах країни повністю перейшов у форму партизанської війни, причому діяльність партизанських загонів і з'єднань повністю контролювалася з СРСР. Тисячі словацьких солдатів та офіцерів, що брали участь у повстанні або підозрювалися у співпраці з повстанцями, були відправлені до концтаборів та знищені. У концтаборі Флоссенбург було страчено військових керівників повстання Яна Голіана та Рудольфа Вієста.