15. Румунія в 1945-60х рр.

Після звільнення території Румунії від гітлерівців фактична влада в країні опинилася в руках Союзної контрольної комісії, створеної для нагляду за виконанням Румунією умов перемир'я. СКК, яку очолювали радянські представники та радянські військові, надали всіляку підтримку Компартії, поступово просуваючи її до влади.6 березня 1945 під їхнім тиском король змушений призначити новий уряд, в якому комуністи та їхні прихильники посіли головні пости. Премєр-міністром став голова прокомуністичного Землеробського Фронту Петру Гроза. Навесні 1945 проведено земельну реформу: експропрійовано великі землеволодіння й поділено їх між сільськогосподарськими робітниками та малоземельними селянами. Окрім цього, вперше в історії Румунії виборче право отримали жінки. Король Міхай намагався усіляко саботувати законотворчу діяльність нової влади, навмисно не затверджуючи законопроекти (що вимагала від нього процедура і що надавало всім законам уряду юридичної сили). Однак надалі прокомуністичний уряд обходився і без його підпису. 8 листопада 1945 в день королівських іменин, перед палацом Міхая у Бухаресті пройшла масова антикомуністична демонстрація, яка була придушена з допомогою радянських військ. 19 листопада 1946 відбулися сфальсифіковані комуністами парламентські вибори, на яких перемогу (84% голосів) здобули Компартія та її союзники, об’єднані в Блок демократичних партій. У 1947 підписано мирний договір з Румунією, згідно з яким контингент радянських військ залишався в Румунії до 1958. У сприятливих для себе умовах комуністичний режим посилив політичні переслідування, опозиційні партії були розпущені, окремих їх керівників засуджено до тривалих термінів ув'язнення. У першу чергу репресії були спрямовані проти Селянської Партії, лідери якої були звинувачені у шпіонажі на користь США. Над ними було влаштовано показовий судовий процес. У 1946-47 рр. показові судові процеси проходили також над членами колишнього уряду Іона Антонеску та членами «Залізної Гвардії». В першу чергу, їм інкримінувалася участь у Голокості та антирадянська діяльність. Сам Антонеску був страчений 1 червня 1946. 30 грудня 1947 короля Міхая І примусили зректися престолу й емігрувати. Того ж дня Румунію було проголошено Румунською народною республікою. У 1948 в країні було остаточно встановлено залежний від СРСР тоталітарний комуністичний режим. Вся повнота влади в країні зосередилась у руках Компартії (в 1948-65 - Румунська робітнича партія) та її лідера Георге Георгіу-Дежа і було проголошено курс на «соціалістичне будівництво». 13 квітня 1948 прийнято першу, а вже в 1952 — другу конституцію Румунської Народної Республіки. Приватну власність експропрійовано, банки та підприємства націоналізовано. Конституція РНР проголошувала свободу слова, друку та зібрань, хоча тут же забороняла будь-які спілки, обєднання та асоціації, що мали «фашистський та антидемократичний характер». Заборонена була діяльність Румунської уніатської церкви, яка фактично злилася із Румунською православною церквою. У 1949 розпочато проведення примусової колективізації сільського господарства, завершене на зламі 1950-60-х років. Задл залякування селян, що не бажади вступати у колгоспи практикувалося масове переселення румунських селян у несприятливі для ведення с/г райони. 18 червня 1951 45 тис селян з Банату (захід Румунії) були переселені на схід, на безплідні рівнини Берегану. У країні діяв масовий політичний терор, жертвами якого стали бл. 700 тис. чоловік. Після подій в Угорщині 1956 року репресії зачепили також чисельну угорську меншину Румунії. Лідер угорської революції 1956 року Імре Надь був ув’язнений у румунській в’язниці Снагов 22 листопада 1956.

В країні сформувався масовий антикомуністичний рух, який набув двох основних форм: 1) партизанський рух у гірських районах, який здійснював збройні напади на місцеві органи влади, пости міліції (остаточно ліквідований у 1974). 2) студентський рух, який виник в таких університетських осередках як Бухарест, Клуж, Тімішоара (тут у 1956 було заарештовано бл. 3 тис студентів)

30 серпня 1948 задля виявлення та ліквідації будь-яких форм опозиції була створена спецслужба Секурітате (рум. «Безпека»). Заарештованих утримували у в’язницях Сігет, Герла, Аюд, Пітешті (тут здійснювалися експерименти над ув’язненими). У дельті Дунаю в’язнями здійснювалися роботи по зведенню каналу Дунай-Чорне море, задля чого тут було збудовано к-ка трудових таборів.

Незадоволення режимом існувало і у вищих ешелонах влади. Так, на противагу Георгіу-Дежу та його прибічникам сформувалася опозиція сформована Міроном Константінеску, однак останній був виключений з партії у 1957 році за звинуваченням у змові з Анною Паукер (виключена з партії роком раніше). Невдовзі, зосередження важелів впливу у руках Ніколає Чаушеску і невдоволення у середовищі радянського керівництва методами Георгіу-Дежа призвело до усунення останнього. Георгіу-Деж помер від раку легень одразу після приїзду з Москви 19 березня 1965.