11. Болгарія в роки тоталітарної системи

У 1946 році проголошена Народна Республіка Болгарія, першим прем'єром соціалістичної Болгарії став Георгій Димитров- друг Тіто, прихильник створення єдиного південнослов'янського держави у складі Югославії та Болгарії, Георгій Димитров помер в 1949 році в СРСР при нез'ясованих обставинах. У 1950 році прем'єр-міністром стає сталініст Вилко Червенков- завершує колективізацію сільського господарства, придушуються виступи селян, прискорює індустріалізацію, здійснював репресії щодо своїх противників. Після смерті Сталіна поступово поступився впливом Тодора Живкову, який очолив Болгарську компартію в 1954 р. Живков керував Болгарією протягом 33 років. У Болгарії починається відлига, відновлюються відносини з Югославією і Грецією, закриваються трудові табори, припиняються переслідування церкви. Залишаючись політиком, лояльним Радянському Союзу, Живков підтримав придушення Угорського повстання в 1956 році і направив війська для допомоги в придушенні «Празької весни» у 1968 році. Болгарія при ньому залишалася найбільш лояльним союзником Радянського Союзу у Східній Європі. Він був проти горбачовської перебудови в СРСР і активізував відносини з іншими соціалістичними країнами. 10 листопада 1989 в результаті найбіль безкровного перевороту серед колишніх соціалістичних республік Живков був відсторонений від влади.

12.Чеський рух опору в іі св.. Війні.

Прагнення окупантів та їхніх поплічників підпорядкувати Чехію потребам нацистської Німеччини відразу наштовхнулося на протидію з боку патріотично налаштованої молоді, інтелігенції, діячів культури. Вже влітку 1939 р. розпочався процес формування чеського руху Опору. У ньому передусім слід відзначити організацію «Захист нації», кістяк якої складався з колишніх військових. Вона займалася здебільшого збиранням розвідувальної інформації. Інше угрупування - «Петиційний комітет - залишаємося вірними» - складалося переважно з представників інтелігенції соціал-демократичної орієнтації. Ці та інші організації виступали за відновлення ЧС та підтримували зв'язок з емігрантськими силами. 28 жовтня 1939 р. у день національної незалежності у Празі відбулася грандіозна маніфестація, яка перетворилася на акцію протесту проти окупантів. Період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. відзначався посиленням терору, в результаті якого рух Опору зазнав великих утрат.

У 1940 р. окрім центру чеської еміграції в Лондоні, який гуртувався навколо голови ЧС національного комітету Е. Бенеша, сформувався ще один еміграційний центр у Москві, де перебувало «закордонне бюро КПЧ», яке очолював К. Готвальд. «Лондонський табір» у своїх діях тривалий час виходив з того, що війна невдовзі має закінчитися. У зв'язку з цим орієнтовані на Е. Бенеша угруповання руху Опору готувалися не тільки до збройної боротьби, а й до взяття влади на завершальному етапі війни. Разом з тим, уже навесні 1940 р. між КПЧ та емігрантським урядом було налагоджено координацію, чому сприяло утворення «Центрального керівництва внутрішнього опору» (ЦКВО). В основу програми ЦКВО «За свободу — до нової ЧСР!» були покладені масариковські ідеї та довоєнна платформа лівих соціал-демократів.

Емігрантський уряд Е. Бенеша увійшов до складу антигітлерівської коаліції. 18 липня 1941 р. було підписано радянсько-чс договір про взаємодопомогу в боротьбі проти Німеччини. Цим самим радянське керівництво визнало ЧС національний комітет та емігрантський уряд за свого союзника. У договорі було також зафіксовано згоду на формування в СРСР чехословацьких військових підрозділів. Активізації чеського руху Опору сприяв створений з ініціативи КПЧ восени 1941 р. Національно-революційний комітет інтелігенції (НРКІ). У свою чергу емігрантський уряд розпочав підготовку й засилання до Чехії груп парашутистів для виконання розвідувальних та диверсійних завдань. Невдовзі гестапо вдалося вистежити й розгромити НРКІ, а його лідерів - Ю. Фучика, В. Ванчуру, Ю. і В. Фелберів - було страчено. Наприкінці 1941 р. на території СРСР розпочалося формування чс військових підрозділів на чолі з підполковником Л. Свободою. У березні 1943 р. відбулося їх перше бойове хрещення в бою під Харковом. Невдовзі чисельність Чс бригади досягла 3 тис. бійців.

Швидке наближення Червоної армії до кордонів Чехії спонукало окупаційний режим у січні 1944 р. створити «Антибільшовицьку лігу» й розпочати нову хвилю репресій проти чеського руху Опору. Так, влітку 1944 р. гестапо ліквідувало третій склад підпільного керівництва КПЧ. У грудні 1944 р. на базі празького підпілля було створено четверте нелегальне керівництво КПЧ, яке очолили Й. Смрковський та Й. Гаєк. Невдовзі була сформована Чеська національна рада (ЧНР), яка вперше зібралася в лютому 1945 р. під головуванням професора А. Пражака. Комуністи взяли курс на підготовку збройного повстання, початком якого мав стати страйк. Навесні 1945 р. в Чехії діяло майже 120 партизанських загонів (7,5 тис. бійців), проте діяльність їх мала локальний характер. Наприкінці квітня завершилося формування ЧНР, до якої ввійшли представники КПЧ, Національно-соціалістичної, Народної та інших партій. 30 квітня Рада ухвалила звернення, у якому підтримувала створення у квітні в Кошице чс коаліційного уряду. У документі містилися вимоги «швидкого й суворого покарання зрадників і колабораціоністів»; установлення «економічної демократії» (націоналізації земних надр, лісів, промислових підприємств, транспорту, торгівлі); здійснення земельної реформи на основі принципу «землю тому, хто її обробляє». На початку травня 1948 р. в багатьох невеличких чеських містах відбулися стихійні виступи проти окупантів. Проте керівництва КПЧ і ЧНР утрималися від закликів до повстання та зайняли очікувальну позицію. Тим часом війська США вже знаходилися західніше Праги. 5 травня 1945 р. у Празі розпочалося чеське Національне повстання. У його підготовці брали участь представники різних політичних партій, що входили до ЧНР, а також військові. Повстанці захопили радіостанцію та закликали населення до опору. У цих умовах ЧНР заявила, що бере на себе функції законодавчої й виконавчої влади в Чехії. Незважаючи на героїзм 30тис. загону празьких повстанців, сили були нерівними. Німецькі війська 6 травня оволоділи значною частиною Праги. У цій критичній для повсталих ситуації на їхній бік перейшли підрозділи власівської «Російської визвольної армії» (РВА). За допомогою «власівців» уже до кінця дня 6 травня від окупантів була звільнена більша частина столиці. Вранці 9 травня 1945 р. в Прагу увірвалися радянські війська, які звільнили її від залишків гітлерівських військ. Понад 860 тис. німецьких солдатів та офіцерів потрапили у полон. У чеському Національному повстанні 1945 р. брали участь понад 100 тис. осіб, з яких 8 тис. загинуло, у тому числі 3,7 тис. -у Празі. Понад півтисячі радянських солдатів і офіцерів віддали своє життя, допомагаючи чеським повстанцям звільнитися від окупантів.