
- •1. Угорська культура в міжвоєнні роки.
- •2. Суспільно-політичні процеси в Албанії у міжвоєнні роки
- •3. Польща у міжвоєнні роки. Суспільно-політичні зміни.
- •4. Суспільно-політичний розвиток Угорщини у міжвоєнні роки
- •5. Основні тенденції розвитку культури народів цн-сх Європи у міжвоєнний період?????????????
- •6. Білоруська культура у міжвоєнні роки
- •7. Польська культура між двома Світовими війнами.
- •8.Відцентрові процеси в Югославії в 20-30-ті роки
- •9. Болгарська культура в 20-30-ті роки.
- •10. Питання державності в народів Балтії 1918-1920.
- •11.Культура народів Балтії у міжвоєнні роки
- •12.Проблеми суспільно-політичного розвитку Балтійських держав у міжвоєнні роки
- •14. Внутрішньополітичні процеси в Польщі 1918-1939.
- •15. Література і мистецтво Югославії у міжвоєнні роки
- •16. Освіта і наука Югославії у міжвоєнні роки
- •17.Словацька культура міжвоєнного часу.
- •18. Утворення першої об’єднаної Югославської держави (ксхс).
- •20. Албанська культура у міжвоєнні роки.
- •21.Відновлення незалежності Польщі у 1918р.
- •22. Національне питання в чср у міжвоєнні роки
- •23.Еволюція політичної системи Болгарії між двома світовими війнами.
- •24. Культура лужицьких сербів у міжвоєнні роки
- •Іі блок
- •2. Греція у 1945 – поч.80.
- •3.Празька весна та її наслідки
- •4.Білорусь у складі срср (1945-89)
- •5.Криза Югославської держави у 80-их рр..
- •6. Рух опору в Югославський у Другій світовій війні.
- •7. Зовнішня політика Югославії 1929-1941.
- •8. Польський рух опору в дсв.
- •9. Держави Балтії у дсв.
- •10.Суспільно-політичний розвиток Польщі в 1945-60х рр..
- •11. Болгарія в роки тоталітарної системи
- •12.Чеський рух опору в іі св.. Війні.
- •13.Білорусь в Другій світовій війні
- •14.Словаччина в Другій світовій війні
- •15. Румунія в 1945-60х рр.
- •16.Словацький рух опору в Другій світовій війні
- •17. Політичні кризи в Польщі у 50х рр.
- •18. Напад Нацистської Німеччини на Югославію та її розчленування.
- •19. Словацька к-ра іі пол. 40-80 р..
- •20. Румунія у міжвоєнні роки.
- •22. Болгарія в 1945-80-х рр..
- •23. Румунія в 60-80рр.
- •24.Польська культура в другій половині 40-80х рр.
- •25. Албанія друга половина 40-80 ті рр.
- •Ііі блок
- •1. Словаччина (1993-2011).
- •2.Елл в роки відновлення незалежності.
- •3. Економічний розвиток Польщі на зламі хх-ххІст..
- •4. Боснія і Герцоговина (1995-2011)
- •5. Угорщина в 60-80рр.
- •6. Сучасна Білорусь
- •7. Післятоталітарна Угорщина.
- •8.Суспільно- політичні проблеми розвитку Польщі в 70-80 –р.
- •10. Македонія 1991-2011рр.
- •11. Республіка Хорватія 1996-2011.
- •12. Югославська модель соціалізму.
- •13.Союзна Республіка Югославія (Сербія і Чорногорія до 2006 р.)
- •14. Польща.На зламi XX- xxIст: зовнішні пол. Орієнтири
- •15.Албанія на зламі 20 і 21 століть
- •16. Польща.На зламi XX- xxIст: пол. Розвит.
- •17.Республіка Словенія. Основні проблеми розвитку.
- •18. Лужицькі серби. Сучасне становище.
- •19.Суспільно-політичні проблеми в Чехословаччині (60-80ті рр.)
- •20. Греція на зламі 20 і 21 століть
- •21.Чеська Республіка: основні проблеми розвитку
- •22. Сучасна Румунія.
- •23. Демонтаж тоталітаризму в Албанії
- •24. Болгарія 1989-2011рр.
6. Рух опору в Югославський у Другій світовій війні.
Навесні 1941 на теренах колишньої Югославії виникли перші вогнища опору окупантам. У квітні 1941 Коста Печанац створив лісовий штаб четницьких загоні і закликав до обєднання. Дража Михайлович в травні в районі Рівної гори почав створювати выйськово-четницькі загони. Після окупації та розчленування країни компартія взяла курс на організацію збройного опору окупантам та їх посібникам . 10 квітня 1941 КПЮ створила військовий комітет на чолі з Йосифом Броз Тіто. У Бєлграді 27.06.1941 створений Головний штаб народно-визвольних загонів на чолі з Тіто, який розробив план підготовки та здійснення збройних повстань з наступом їх переростання у загальнонародну війну проти загарбницків. Так почалося формування другого військово-політичного табору Руху Опору в Югославії. Зброїний опір комуністичні повстанці розпочали участю у повстанні проти італійців у Чорногорії в червні 1941, яке було жорстоко придушене. Найбільший відгук заклики КПЮ знайшли серед населення Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцеговини. У вересні 1941 у Зах Сербії існувало близ 20-ти комуністичнихпартизанських загонів (2тис бійців) Рух Опору охопив третину території Югославії, утворився по суті «другий фронт». Влітку 1941 розпочалися сутички між четниками та партизанами, четниками та усташами, партизанами і домобранцями.
На поч. 1942 у протилежних таборах Руху Опору – ченчеків і партизан – вживалися заходи для нарощування військового потенціалу. Четницькі загони збільшувалися чисельно, відновили контроль над значною територіэю Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцоговини. Еміграцыйний уряд став офіційно називати четників Югославською армією на батьківщині. У червні 1942 командування четницьких загонів було перейменоване на Верховне командування Югославської армії. У лютому 1942 у м Фоча Головний штаб народно-визвольних загонів на чолі з Тіто видав два накази: «Завдання та устрій народно-визвольних комітетів» та «Інструкцію про діяльність НВК у звільнених районах», які отримали назву «Фочинських положень». У квітні 1942 німецько-італьйське військове командування, спираючись на підтримку четників та усташів, розпочало чергову крануопецію, в ході якої нородно-визльнл. сили мусили залишити контрольні території. У др пол 1942 прорив партизанських військ у Зах Боснію. В листопаді 1942 Головний штаб розпочав формування Народно-Визвольної Армії (НВА). 27.11.1942 р. у Бихачі був затверджений склад вищого органу нової влади - Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ) та його виконавчого комітету, який очолив І. Рибар. 29.11.1943 р. в місті Яйце друга сесія АВНВЮ прийняла рішення про перетворення віча на верховний представницький і законодавчий орган нової влади, а Національному комітету визволення Югославії (НКВЮ) на чолі з Й. Тіто надавалися функції тимчасового уряду на звільненій території. Радянське керівництво в лютому 1944 р. де-факто визнало НКВЮ та скерувало до нього військову місію. З цього часу на теренах окупованої Югославії фактично діяли дві підпільні владні структури: ЮДО, підпорядковане королівському уряду в еміграції, та НКВЮ, контрольований КПЮ. Між НКВЮ та емігрантським урядом 16 .06.1944 р. була підписана угода, за якою не тільки визнавалися новостворені на території країни органи влади. Король Петро II визнав Й. Тіто єдиним керівником на території Югославії. У серпні 1944 р. в Неаполі відбулися переговори британського прем'єра В. Черчіла з Й. Тіто про формування єдиного югославського уряду та про допомогу союзників у визвольному рухові Югославії.Під час візиту Й. Тіто до Москви було підписано угоду про вступ частин Червоної армії на територію Сербії та її спільні дії з НВА у визволенні Белграда. 28 вересня радянські війська перейшли болгарсько-сербський кордон і разом з НВА звільнили від німецьких військ та четників Східну Сербію, Воєводину та Вардарську Македонію. 20 жовтня було звільнено Белград. У вересні 1944 р. завершилося організаційне оформлення Єдиного народно-визвольного фронту (ЄНВФ).На початку 1945 р. під контролем НВА перебували Сербія, Чорногорія, Вардарська Македонія, Санджак, Косово, Метохія, Далмація та Герцеговина.7 .03.1945 р. був утворений Тимчасовий народний уряд Демократичної федеративної Югославії (ДФЮ). Головою уряду став Й. Тіто. Загальна кількість людських втрат за часів Другої світової війни в Югославії перевищила майже 1,8 млн осіб.