22. Національне питання в чср у міжвоєнні роки

У Сен-Жерменському договорі 10 вересня 1919 містилися зобов'язання надати всім національним меншинам ЧСР рівні права, а Підкарпатській Русі - автономію.

Німці. У населених німцями районах чеських земель наприкінці жовтня 1918 р. було проголошено чотири самостійні провінції: Судетенланд, Бемервальдга, Дойчзюдмерен, Дойчбьом, жителі яких бажали приєднатися складу Німеччини або Австрії.. Територія цих областей становила майже третину чеських земель з населенням понад 3 млн осіб. Однак вже до кінця року після вводу до цих провінцій чехословацьких військ із нім. сепаратизмом було покінчено. 1 жовтня 1933 – ств. Патріотичного фронту судетських німців (оч. Конрад Генлейн). Генлейн зачитав звернення «До всіх судетських німців», в якому йшлося про бажання останніх прилучитися до культурної та духовної спадщини німців. 1937 Генлейн поволі налагоджує зв’язки з нацистами. 1935 - Патріотичний фронт судетських німців перейменовано в Партію судетських німців. Під цією назвою вона бере участь у парламентських виборах в травні того ж року. Партія отримала 1 249 530 голосів (68 % голосів судетських німців) і стала другою після чеської селянської партії політичною силою в країні. Вона отримала 44 з 300 місць в парламенті і 23 місця в сенаті.

Словаки. 30 жовтня 1918 – у м. Турчанскі-Светі-Мартін (суч. назва - Мартін) СНР ухвалила «Декларацію словацької нації» - «словацька нація в культурному та мовному відношенні є частиною єдиного чехословацького народу». «Мартинська декларація» вимагала для чеського і словацького народів права на самовизначення на основі повної незалежності, засвідчувала прагнення словаків жити в самостійній чехословацькій державі та оголошувала рішення словаків вийти зі складу Угорщини. 1 листопада 1918 - у Будапешті голова угорського уряду Міхай Карої оголосив про визнання права словаків на самовизначення, але закликав їх шукати своє майбутнє у співробітництві з мадярами. У відповіді керівництва СНР вказувалося, що у питанні про самовизначення словацьких земель Рада керуватиметься виключно інтересами словацького народу. В словацьких землях були створені національні ради, які стали перебирати на себе владу на місцях. У м. Скаліце (на словацько-моравському кордоні) СНР ініціювала створення тимчасового словацького уряду, який оприлюднив декларацію про входження Словаччини до ЧСР та декрет про запровадження у школах словацької мови. 13 листопада 1918 – прийняття тимчасової Конституції ЧСР, згідно якої утворювалися Тимчасові Нац. Збори, до складу яких увійшло 40 словац. депутатів. До складу уряду увійшло 2 словаки (В. Шробар і М. Штефанік). Інші нацменшини ЧСР у її керівних органах представлені не були.

Євреї. 22 жовтня 1918 – ств. Національної єврейської ради (пол. програма: співпраця з іншими партіями і спільне державотворення на демократичних засадах, дотримання рівності євреїв у всіх сферах економічного і соціального життя, свобода іудаїзму, державна підтримка єврейського культурного життя, боротьба з антисемітизмом, єдність всіх національно орієнтованою євреїв = сіонізм). 1920 – сіоніст. організації ЧСР об’єдналися для участі у виборах в Загальну єврейську партію. Членам партії не вдалося здобути жодного мандату, тому на наступних виборах вони підтримували чес. есдеків. Активне політ. життя у міжвоєнний період розпочали євреї Підкарпат. Русі, де на поч. 20 рр. була утворена Єврейська консервативна партія (ортодокси), Єврейська громадянська партія Підкарпатської Русі (сіоністи) та Союз єврейських землеробів Підкарпат. Русі (аграрії).

Русини. 8 листопада 1918 - перша рада русинів в Старій Любовні прийняла постанову про відділення від Угорщини (питання про приєднання до якої-небудь держави не був вирішене). 9 листопада 1918 - рада в Ужгороді виразилася за приєднання до Угорщини з вимогою автономії. 12 листопада 1918 - рада русинських емігрантів на чолі з Григорієм Жатковичем в Скрентоні (США), заздалегідь проголосувала за приєднання до Чехословакії і прийняла рішення провести в плебісцит всіх американських русинів. Опитування пройшло в грудні, і голоси на ньому розділилися таким чином: 67 % проголосувало за входження краю до ЧСР, 28 % за приєднання до України, 2 % за повну незалежність, по 1 % за приєднання до Угорщині або Росії. Тим часом в Карпатській Русі проходили інші народні зібрання, що приймали різні рішення. Рада в Хусті зажадала приєднання до України, а «Рада галицьких і угорських русинів» на чолі з Антоном Бескидом у Пряшеві підтримала рішення приєднатися до ЧСР. Зі свого боку Угорщина надала 26 грудня 1918 року Закарпаттю автономію в своєму складі під назвою «Руська Країна». У цей же самий час делегація словацьких русинів вела переговори в Будапешті з Міланом Годжею про приєднання до ЧСР. На початку 1919 року Закарпаття зайняла чехословацька армія. Григорій Жаткович зустрівся в Парижі з Антоном Бескидом, де був прийнятий меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня 1919 – ними підготовлено прохання про входження до ЧСР для Томаша Масарика.. 8 травня 1919 - в Ужгороді після наради Бескида, Волошина і Жатковича зборами було прийнято остат. рішення про приєднання до ЧСР. Після цього Масарик послав своїх представників в Карпатську Русь, які після повернення склали рапорт про крайню відсталість території. Після дискусій було вирішено відмовити Карпатській Русі увійти до складу ЧСР. Проте, союзники практично змусили ЧСР на переговорах в Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь в свій склад, боячись, що вона стане частиною Угорщини. Таким чином 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехословакії на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 р. Конституція ЧСР, прийнята 29 лютого 1920 ввела в ужиток назву «Підкарпатська Русь» і, починаючи з цього часу, така назва використовувалася у всіх офіційних документах.26 квітня 1919 – впроваджено посаду земського губернатора. Ним став Григорій Жаткович. З 1923 року Підкарпатська Русь мала 9 депутатів в чехословацькому парламенті. На знак протесту проти того, що обіцяна автономія так і не була надана, Жаткович в 1921 році пішов зі свого поста і повернувся до Америки. Після нього територією керували Петер Еренфельд (1921—1923), Антон Бескид (1923—1933), Антонін Розсипал (1933—1935), Костянтин Грабар (1935—1938). Політична ситуація в Карпатській Русі була складна. Українофіли (Народно-Християнська партія) на чолі з Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, представлені Автономно-Землеробським Союзом Андрія Бродія і Руською національно-автономною партією уніат. священика Стефана Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, підтримували автономію у складі ЧСР або Угорщини; Об'єднана Угорська партія (близько 10 % голосів) вимагала входження до складу Угорщини, комуністи (до 25 % голосів) хотіли приєднання до Рад. України. Так на виборах 1935 років 63 % голосів отримали прибічники повної автономії, приєднання до Угорщині або Україні і лише 25 % прибічники ЧСР. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі.