18. Утворення першої об’єднаної Югославської держави (ксхс).

1 грудня 1918 р. в Белграді в резиденції королевича Александра Карагеоргієвича відбулася офіційна церемонія, під час якої делегація Народного віча оприлюднила заяву про згоду на об'єднання Держави СХС з королівством Сербія. Нова держава дістала назву Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС). 20 грудня був сформований уряд з представників 12 політичних партій, головою якого став серб, його заступником - хорват, а словенець очолив міністерство закордонних справ. До складу Королівства СХС увійшли Сербія (з приєднаною до неї Вардарською Македонією), Чорногорія, Хорватія, Словенія, Далмація, Боснія і Герцеговина та Воєводина. Серби становили понад 41 % усього дванадцятимільйонного населення країни, хорвати 23 %, словенці - 8,5 %, македонці - 5 %, «босняки» (мусульмани) - 6 %, чорногорці - 1,6 %, решта - албанці, євреї, цигани, німці, угорці та ін. Королівство об'єднало землі з неоднаковим рівнем економічного розвитку, різними історичними традиціями та національними культурами. Так, словенці й хорвати як католики орієнтувалися на Ватикан і на Західну Європу, серби, чорногорці й македонці як православні - на Росію, «босняки» як мусульмани - на ісламський Схід. Коаліційний уряд С. Протича (грудень 1918 - серпень 1919) змушений був розв'язувати складні проблеми економічного життя, створення державного апарату та здобуття міжнародного визнання. Уже в січні 1919 р. уряд видав розпорядження про свободу торгівлі між окремими землями держави, розпочав грошову реформу. Наприкінці лютого 1919 р. було оприлюднено «Попереднє розпорядження про земельну реформу», в якому проголошувалося скасування всіх феодальних пережитків - «кметчини» в БіГ, чифліцьких відносин у Македонії, «колонату» в Далмації. Перерозподіл землі шляхом її вилучення у великих землевласників і передачі селянам. Уряд С. Протича провів також низку демократичних і соціальних реформ: запровадив восьмигодинний робочий день, законодавство про працю, легалізував профспілки та інші громадські організації. Значної гостроти набирали міжнаціональні стосунки через запровадження єдиного управління та уніфікацію законів. Найвпливовішою залишалася Сербська радикальна партія (СРП), яка стояла на позиціях «єдиної трийменної нації». Проти унітаристських великосербських планів виступили хорватські та словенські політичні партії, обстоюючи ідеї федералізму й розв'язання на цій основі національного питання. Найактивнішою серед них залишалася Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП), яка порушила питання про право хорватів на самовизначення та вимагала проголошення в межах Королівства СХС «миролюбної селянської республіки Хорватія». У Чорногорії проти сербської великодержавної політики і за відновлення незалежності держави виступали «зеленаші» (тобто «зелені» - від кольору їхніх виборчих бюлетенів). їм протистояли прихильники об'єднання із Сербією - «білаші» («білі»). Босняки підтримували створену восени 1918 р. Югославську мусульманську організацію (ЮМО), яка наполягала на розширенні місцевого самоврядування відповідно до традицій. У македонських землях найвпливовішою залишалася Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО), яка виступала проти поділу краю та за створення автономної державної структури в межах федерації балканських народів. За підсумками виборів у листопаді 1920 р. найвпливовішим у парламенті став блок радикалів і демократів, які обстоювали політичну гегемонію сербів та ідею унітаризму. 28 червня 1921 р. (у день Св. Віда) установча скупщина ухвалила конституцію (Відовданську) Королівства СХС, яка проголошувала новостворену державу монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів. Королю надавалися широкі права: обіймати посаду головнокомандувача збройних сил, призначати прем'єр-міністра, скріплювати підписом міжнародні договори, запроваджувати надзвичайний стан, зупиняти дію конституції. Законодавча влада належала однопалатній Народній скупщині, яка обиралася на чотири роки шляхом загального, таємного, прямого голосування чоловіків. Відовданська конституція закріпила унітарний устрій Королівства СХС та панівне становище в ньому Сербії. Хоча конституція проголошувала й гарантувала права та політичні свободи всіх громадян, однак права несербських народів і національних меншин цілком ігнорувалися. Основний закон містив положення про новий адміністративний поділ (33 жупанії), критерієм якого був не національний склад населення, а інші фактори. Після прийняття конституції політичне протистояння далі загострювалося. Перегрупування політичних сил призвело до утворення двох таборів: прихильників дальшої централізації та прибічників федерального устрою. Саме боротьба між ними становила основний зміст політичного буття КСХС. У парламентських виборах (кожні два роки) брали участь кілька десятків партій, відмінних за соціальним, фаховим та національним складом. Спроби деяких із них перетворитися на загальноюгослов'янські успіху не мали. Усього за десять років у Королівстві СХС змінилося 24 уряди. Централізм та унітаризм, який запроваджувався в життя КСХС його правлячою елітою у вигляді доктрини «інтегрального югослов'янства», проголошував сербів, хорватів і словенців єдиним «трийменним народом». Проте антидемократична унітаристська доктрина, яка не тільки правила за ідеологічну базу для проведення великосербської політики, а й принижувала почуття всіх несербів, різко негативно сприймалась несербським населенням країни. Провідною опозиційною політичною силою, яка послідовно виступала проти централізму, унітаризму та сербського гегемонізму, залишалася ХРСП. За підсумками парламентських виборів 1923 р. ХРСП вийшла на друге місце за кількістю депутатів, але утворити єдине опозиційне об'єднання їй не вдалося. Це змусило лідера ХРСП С. Радича піти на компроміс із лідером СРП, Н. Пашичем, завдяки чому представники опозиції хорвати увійшли до коаліційного уряду, а ХРСП визнала Відовданську конституцію. Було змінено назву ХРСП на Хорватську селянську партію (ХСП), а С. Радич із в'язня одразу перетворився на міністра. Але у 1927 р. С Радич вийшов з уряду Н. Пашича, а ХСП знову перейшла в опозицію. Між депутатами урядової більшості та прихильниками федералізму у скупщині розгорнулося жорстке протиборство, яке посилювало в країні хронічну політичну кризу. Так, під час парламентських дебатів 20 червня 1928 р. сербський терорист застрелив у залі засідань двох хорватських депутатів і смертельно поранив лідера ХСП С. Радича. В цих умовах керівництво ХСП на знак протесту відкликало своїх депутатів із скупщини та зажадало здійснити децентралізацію країни, поклавши край сербському гегемонізму. Терористичний акт сколихнув усю країну й викликав масові акції протесту.

19 = 13.Утворення ЧСР і формування її кордонів у міжвоєнні роки.

У державно-правовій декларації чеських депутатів австрійського парламенту від 30 травня 1917 містився пункт про включення Словаччини до складу майбутньої держави чехів і словаків. Великий міжнародний резонанс мав словацький маніфест від 1травня 1918 про утворення спільної держави. 30травня.1918 у м.Піттсбург (США) між чеськими і словацькими політичними організаціями в еміграції була укладена угода, що закладала основи майбутнього устрою Чехословацької держави, в якій словаки мали отримати автономію. 13липня чеські політичні лідери, які діяли на батьківщині (К.Крамарж, А.Швегла, В.Клофач), утворили у Празі Національний чехословацький комітет. 13листопада Національний комітет затвердив тимчасову конституцію, а 14листопада 1918 Національні збори обрали першим президентом республіки Т.Масарика. Кордони республіки були визначені Версальським (1919), Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) мирними договорами. Територія Закарпатської України під назвою Підкарпатська Русь увійшла до Чехословацької республіки та мала отримати автономний статус.Чехословацька держава охоплювала площу 140,4 тис. км" з населенням 13,6 млн чол. У кін. лютого 1920 Національні збори прийняли конституцію Чехословацької республіки. Вищим законодавчим органом держави ставали Національні збори, які обирали президента, офіційною державною мовою - т. зв. чехословацька мова. Велика кількість політичних партій і організацій призвела до виникнення урядових коаліцій (загальнонаціональна; чесько-словацько-німецька; панівна з участю національних чеських, словацьких, німецьких і угорських партій та ін.), ядром яких, як правило, були Аграрна, Національно-демократична і Народна партії. Правлячі кола створювали також неформальні осередки реального владного впливу, одним з найвпливовіших серед яких було пропрезидентське угруповання "Град". Поряд з "Градом" значну роль у державному житті країни у 1920 роках відігравали політичні об'єднання "П'ятірка" і "Вісімка", які складалися з лідерів партій урядової коаліції і офіційно виступали як координатори парламентських партійних клубів. Протягом 1920-х років уряд провів аграрну реформу, яка хоч і обмежила, проте не ліквідувала великого землеволодіння. З поч. 1930 років спостерігався процес поляризації суспільних сил, характерною рисою якого була трансформація політичної системи. Національні демократи, зробивши ставку на створення під своєю егідою опозиційного політичного блоку, у 1934 спільно з Національною лігою і Національним фронтом утворили Національне об'єднання. У свою чергу, лідери аграріїв також шукали можливості зміцнення своїх позицій і вели переговори з німецькими та словацькими партійними керівниками. Словацька народна партія почала висувати ідею відокремлення словацьких земель і створення незалежної Словацької держави.У травні 1935 відбулися парламентські вибори, внаслідок яких основні партії урядової коаліції зберегли свої позиції. Новопризначеним прем'єром став лідер словацького відділення партії М.Годжа. У листопаді 1935 подав у відставку з посади Президента республіки Т.Масарик. У грудні 1935 Е.Бенеш, якого підтримала більшість впливових політичних партій, здобув перемогу під час президентських виборів.