Висновки

Сучасна концепція демократії в її ціннісно-суспільному вимірі виходить з того, що всі її визначальні чинники, показники і критерії реалізуються внаслідок узгодженої дії всіх складових суспільної системи – економіки і політики, культури та освіти, ідеології та практики. Справжня демократія, на відміну від її сурогатних, або віртуальних, форм органічно поєднує свободу із законопослухом; незалежність із відповідальністю; самоповагу, власну гідність із толерантністю до інших. Вона синтезує цінності загально-суспільного з цінностями індивідуального.

У творенні демократії як способу життєдіяльності суспільства важливі всі суспільні полюси: державні, демократично спрямовані закони та програми і самодіяльна, демократично визначена ініціатива. Вона формується і розвивається як згори, так і знизу, зумовлюється дією суб'єктивних і об'єктивних чинників, серед яких особливе місце належить системі демократичного виховання. Звичайно, нормальний демократичний процес, здорова демократія, можливі лише за умов дотримання суспільного порядку, оптимальної стабільності соціального. Чинники, що заважають утвердженню та розвитку демократії, такі ж багатоманітні, як і фактори, що цьому сприяють. Відсутність будь-якої із перелічених передумов демократії робить процес демократизації надзвичайно важкою справою.

Політична культура, насамперед у її теоретичній формі, з'ясовуючи реальні дилеми та парадокси демократичного процесу, озброює політичну практику методологією їх розуміння та розв'язання, адже багато з цих суперечностей мають взаємодоповнюючий характер. Вони можуть бути вирішені за допомогою творчо використаного досвіду насамперед європейських країн з багатовіковим стажем демократичного розвитку, а також досвіду власної демократичної традиції.

Осмислення власних протодемократичних ідей і практики з одночасним опануванням європейського досвіду демократичних перетворень, їх творчим використанням потребує активізації теоретичної діяльності української інтелігенції на цьому напрямі політологічної науки. Грунтовні соціально-філософські, історичні, політологічні та соціологічні дослідження всіх аспектів процесу демократизації, полілог теорії і практики, історії й сьогодення, демократичних універсалій і національних особливостей – необхідна умова становлення  демократії, збагачення палітри світового демократичного універсалізму конкретними національно-специфічними кольорами.

Політична культура – це сукупність типових, відносно сталих знань, уявлень, настанов, переконань, цінностей, орієнтацій, зразків поведінки, символів, яка склалася внаслідок історичного досвіду попередніх генерацій національної спільноти, транслюється від покоління до покоління, але має істотний трансформаційний потенціал та виявляється в діяльності суб’єктів політичного процесу та у функціонуванні політичних інститутів.

Демократія немислима без особистої свободи громадян, запорукою якої є, згідно з теорією лібералізму, приватна власність і ринкові відносини. Демократична політична культура бере початок в працях стародавніх мислителів, які зверталися до питань моралі, соціальної етики, критеріїв ідеального громадянина і правителя. Перші знання про політику та їхнє використання на практиці виникли ще в античній Греції, саме їх можна вже розглядати як зародження політичної культури. Сам термін політична культура був вперше вжитий ще в XVIII ст. німецьким філософом Іоганом Гердером. Він не вкладав нинішнього змісту в цей термін і навіть не припускав, що концепція політичної культури може так сильно вплинути на політичну науку та практику. Згодом, особливо в кінці XIX - початку XX ст. дане поняття використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами.

Політика, узгоджена членами НАТО, постійно змінювалась відповідно до поточних змін стратегічного середовища. Після закінчення холодної війни політика і структура альянсу докорінно трансформувалися відповідно до глобальних змін політичного та військового середовища Європи і нового характеру загроз безпеці. Окрім цього, концепцію оборони було розширено і вона стала включати такі аспекти, як діалог та практична співпраця між країнами поза межами альянсу, що розглядаються як найефективніші засоби посилення євроатлантичної безпеки.

Сьогодні НАТО є не тільки оборонним альянсом. Держави НАТО співпрацюють з колишніми супротивниками і докладають зусиль для збереження миру та безпеки в євроатлантичній зоні. Задля досягнення цієї мети альянс ставить перед собою дедалі більше завдань і розробляє гнучкі, інноваційні та прагматичні підходи до вирішення питань, складність яких неминуче зростає. У цьому процесі зростає і важливість ролі НАТО в гарантуванні безпеки євроатлантичної зони, тому багато країн-партнерів прагнуть приєднатися до Альянсу.

 Демократія потрібна не тільки окремим громадянам, а й самому суспільству. В умовах послаблення харизматичної та традиційної легітимації, влада, щоб бути ефективною, потребує визнання її народом, що найкращим чином забезпечується через демократичні процедури.

Формування демократичної політичної культури забезпечуватиметься розвитком політичних відносин. Створення належних умов для політичного життя, доступ до політичної інформації, гласність діяльності влади, демократичні свободи з одночасним встановленням свободи економічного життя закладають підвалини для формування демократичної політичної культури.

Головною умовою розвитку суспільства є визначення того, яким шляхом воно розвивається, які цінності сповідують громадяни даного суспільства. Важливо умовою для охарактеризування режимних перетворень є наявність авторитарно-тоталітарного минулого пострадянських країн, в тому й числі України. Простеження цих перетворень зможе дати нам повноцінне уявлення того, чи залишились в свідомості людей пережитки булих років, чи суспільство живе за новими цінностями, яке пропагує нам демократичний світ. Спроби демократичних перетворень у пострадянських країнах на початкових етапах були результатом внутрішньоелітних процесів, а політична культура громадянського типу практично ніде не виступала як передумова демократизації. Системні проблеми здійснення демократичних переходів у поставторитарних державах пов’язані з особливостями функціонування самих демократичних режимів. Однією з таких найсуттєвіших проблем є зростання в суспільствах перехідного типу почуття апатії та розчарування.

Розгляду проблеми політичної культури з точки зору демократизації українського суспільства та її важливої ролі в євроінтеграційних процесах майже не приділяється достатньої уваги, особливо з боку політико-владної еліти. Відповідно до стратегії національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, за допомогою адаптування зовнішньополітичної сфери та економічного, соціального і правового простору. Для цього державі потрібно приділяти більше уваги до процесів демократизації українського суспільства, вивчати стан його політичної культури та розробляти механізми для виховання його в дусі демократичних та патріотичних цінностей. Вивчення політичної культури в цьому напрямі дає можливість змінити політичне мислення та політику в суспільстві на демократичних засадах, а також зрозуміти, чому групи людей або цілі народи, діючи в межах ідентичних політичних систем, але виховані на різних цінностях та маючи різноманітний історичний досвід, по-різному сприймають одні і ті ж політичні події, по-різному поводять себе в одних і тих же політичних ситуаціях, по-різному реалізують політику. Поглиблене вивчення політичної культури дає, крім того, можливість передбачати реакцію населення на конкретні політико-управлінські рішення, прогнозувати певні шляхи, що забезпечать ефективність їх реалізації.

Організація НАТО є структурою, яка дає можливість членам альянсу забезпечити досягнення їх цілей. Це міжурядова організація, в межах якої держави-члени, повністю зберігаючи свій суверенітет та незалежність, можуть проводити спільні консультації та приймати рішення з питань, що безпосередньо стосуються їхньої безпеки. Структури НАТО забезпечують постійний процес консультацій, координації та співпраці між державами-членами щодо політичних, військових, економічних та інших аспектів безпеки, а також дають цим країнам можливість активно співпрацювати у невійськових галузях, таких як наука, інформація, екологія і реагування на катастрофи. Кожна країна залишається незалежною і зберігає право приймати свої рішення, але спільне планування і розподіл ресурсів дають можливість забезпечити значно вищий рівень колективної безпеки, ніж той, якого кожна країна могла би досягти окремо. Це залишається засадничим принципом співпраці країн НАТО в галузі безпеки.

Під час узгодження положень нової стратегічної концепції, у процесі переговорів з НАТО українська сторона наполягала на необхідності врахування пропозиції щодо прямої підтримки непорушності кордонів, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України. Крім того, необхідно досягти, щоб положення стратегічної концепції щодо визнання України державою, яка належить до Центрально-Східної Європи можна було розглядати як гарантію національної безпеки нашої держави.

Сьогодні інтереси національної безпеки України та сучасний воєнно-політичний стан у світі диктують необхідність істотного поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Україна вважає НАТО і Європейський Союз гарантами безпеки, стабільності і процвітання в Європі й у Євроатлантичному регіоні в цілому, та готується до набуття повноправного членства в цих організаціях.

Отже, розглянувши особливості політичного розвитку країн-членів НАТО можна зазначити, що демократія в них розглядається: по-перше, з точки зору необхідності забезпечення надійності союзника; по-друге, з позиції дотримання належного рівня солідарності, який легше досягається між країнами зі схожими політичними режимами. Упродовж свого існування НАТО загалом сприяла утвердженню демократичних цінностей як у державах-членах, так і в тих державах, які прагнули приєднатися до Альянсу.