Висновки

Постать фастівського полковника Семена Палія в історіографії наповнена низкою стереотипних суджень, що найчастіше будуються на антиподному протиставлені цієї особи до дій гетьмана Івана Мазепи. Про конфлікт між цими двома визначними політичними лідерами написано значну кількість наукової та художньої літератури. Про постать правобережного полковника дуже часто намагаються говорити крізь призму вчинків Івана Мазепи, що зменшує об’єктивність дослідження.

Наявна джерельна база висвітлює постать Семена Палія і його роль у подіях Північної війни через ставлення до нього як гетьмана Мазепи, так і вельмож при російському царському дворі. На жаль, ми не володіємо документами, що були б створені самим фастівським полковником чи людьми із його оточення, які б давали інший ракурс при дослідження ролі Семена Палія у подіях Північної війни.

Питання про роль і участь Семена Палія у козацькому повстанні 1702-1704 рр. на Правобережній Україні потребує подальших досліджень. Без сумнівно, що він був помітною фігурою під час самого повстання, проте питання чи він був його очільником, чи все ж таки керівником «Другої Хмельниччини» був наказний гетьман Самійло Самусь є і надалі дискусійним. Повстання на Правобережній Україні 1702-1704 рр. вплинуло на перебіг подій подій Північної війни, оскільки повстанці відволікали на себе значні військові сили Речі Посполитої, що були необхідними для оборони від шведських військ, що просувалися вглиб Польщі.

Російська влада в особі Петра І і його найближчого оточення намагалася використати колишнього фастівського полковника для боротьби із мазепинцями в Україні. Слід відзначити той факт, що вказівка про повернення Семена Палія була дана невдовзі після переходу Івана Мазепи у шведський табір, а царське розпорядження про його приїзд в Україну було зроблено відразу після того, як російський монарх дізнався про союз запорожців із Мазепою та Карлом ХІІ. У листуванні російських можновладців спостерігається необхідність контролювати дії правобережного полковника. Російська влада намагалася задовольнити всі побажання Семена Палія та забезпечити його безпеку.

Проблема самостійності дій Семена Палія напередодні Полтавської битви може допомогти у розставленні акцентів щодо ролі правобережного полковника у подіях 1709 року. На нашу думку, жодної самостійності в діях колишнього фастівського полковника не було, адже він повинен був постійно перебувати поруч із гетьманом Скоропадським. Семен Палій навіть змушений був просити дозволу на зустріч із рідною дочкою, яка жила в Києві.

Семен Палій брав участь у Полтавській битві як охочекомний полковник у війську гетьмана Скоропадського. Слід також відзначити, що літописний образ старого і кволого полковника, що надихав війська на перемогу над шведами найімовірніше не відповідає дійсності. Колишній фастівський полковник зробив свій внесок у перемогу Петра І у Полтавській битві, реалізувавши цим плани російської влади щодо себе.

Після Полтавської битви Семен Палій повертається на Правобережну Україну. Слід зазначити, що йому було надано звання лише охочекомного полковника, а не білоцерківське полковництво. Дії Семена Палія на Правобережжі нагадували часи його недавнього урядування у Фастові. Це знову викликало роздратування з боку польської шляхти. Водночас це привело до охолодження відносин Семена Палія із російською владою, якій не подобалася поведінка правобережного полковника, що дестабілізувала ситуацію в регіоні.

Щодо визначення ролі Семена Палія у подіях 1709 року, то цього питання слід підходити із великою обережністю. Часто з цією метою використовують уривок із поезії Тараса Шевченка «Іржавець», де поразка україно-шведського союзу пояснюється відсутністю єдності між Мазепою і Палієм:

Ой, пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастівським полковником

Гетьмана єднали.

На нашу думку, у цих рядках можна побачити образи двох історичних діячів, взаємовідносини між якими стали певним втілення відсутності єдності українського суспільства в боротьбі за національне визволення. Проте таке літературне трактування, що часто переходить в історіографію, ставить низку перешкод для розставлення акцентів щодо ролі Семена Палія у подіях 1709 року. Слід відзначити, що Семен Палій був не єдиним українським політичним діячем, дії якого так чи інакше вплинули на результат військово-політичної акції Івана Мазепи (І. Скоропадський, К. Гордієнко, Д. Апостол і т. д.).

Семена Палія було використано згідно планів царського оточення, що були направлені на боротьбу із мазепинцями в Україні. Колишній фастівський полковник перебував під контролем з боку російської влади, якій вдалося успішно використати конфлікт між Мазепою та Палієм 1704 року. Повернення правобережного лідера в Україну навесні 1709 року покращило позиції Петра І в Україні, оскільки полковник мав значний авторитет як на Правобережжі так і на Запорозькій Січі. На нашу думку, Семен Палій, ставши заручником як власних особистих амбіцій так і продуманої політики царського оточення, вніс

свою лепту у справу поразки повстання Івана Мазепи.

Семен Палій впродовж останніх 10 років свого життя жив в умовах Північної війни, яка була одним із провідних факторів у його діяльності. Завдяки козацькому повстанню 1702-1704 рр. на Правобережній Україні шведські війська отримали певну тактичну перевагу у боротьбі із Річчю Посполитою. Одним із аргументів при арешті Семена Палія було звинувачення його у підтримці прошведських налаштованих польських шляхтичів. Своєму поверненню в Україну правобережний полковник також завдячує подіям Північної війни. У 1708-1709 рр. він став одним із контрзаходів щодо послаблення впливу мазепинців в Україні. Особиста неприязнь до Івана Мазепи, а також продумана політика російської адміністрації зіграла провідну роль у тому, що Семен Палій в складі війська гетьмана Скоропадського взяв участь у Полтавській битві, що стала однією із ключових подій Північної війни.