3. Стан сильного душевного хвилювання як пом’якшуюча обставина при призначенні покарання

Деякі вчені вважають, що емоції не мають самостійного юридичного значення, оскільки не виступають ані як кваліфікуюча ознака, ані як обставина, що пом'якшує покарання, відповідальність тощо, а лише можуть слугувати критерієм розмежування форм вини, встановлення мотиву [22.] .

Однак можна вважати, що дане твердження не є аксіоматичним. Так, на обставини, що пом'якшують покарання, можуть впливати емоції, що проявляються в особи після вчинення суспільно небезпечного діяння, а саме каяття, докір совісті тощо (п. 1 ст. 66 КК). Обставиною, що пом'якшує покарання відповідно до п. 5 ст. 66 виступає збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а ці обставини, у свою чергу, спричиняють стан фрустрації, стресу тощо [20, c. 221]. У цих випадках вплив емоцій як пом'якшуючих вину обставин є опосередкованим.

Використання у статтях 116, 123, п. 7 ст. 66, ч. 4 ст. 36, ч. 3 ст. 39 КК поняття сильного душевного хвилювання як обставини, що пом'якшує покарання або виключає кримінальну відповідальність, є важливим фактором для утвердження основоположного принципу відповідальності лише за наявності вини та індивідуалізації покарання. Емоційний стан сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) в окремих передбачених законодавцем випадках виступає як кваліфікуюча ознака, що допомагає відмежувати злочини, вчинені у такому стані, від суміжних умисних злочинів. Для правильної кваліфікації необхідно встановити основні ознаки фізіологічного афекту як психофізичного явища, а саме інтенсивність і бурхливість прояву, короткочасність, несвідомість дій, дифузний характер, про що можна судити із зовнішніх проявів поведінки особи. Слід також обов'язково з'ясувати ті ознаки стану сильного душевного хвилювання, які передбачені безпосередньо законодавцем, а саме: раптовість, протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого (статті 116 та 123), або суспільно небезпечне посягання чи небезпека, що загрожувала (статті 36 та 39).

На кримінально-правове значення емоційних станів особи під час вчинення злочину при кваліфікації окремих злочинів вказує і Пленум Верховного суду України, який у своїй постанові "Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. звертає увагу судів на те, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена статтями 116 та 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними[20, c. 307]. Для того, щоб з'ясувати, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну експертизу.

У ч. 4 ст. 36 та у ч. 3 ст. 39 КК України наявність сильного душевного хвилювання при перевищенні меж необхідної оборони або перевищенні меж крайньої необхідності виключає кримінальну відповідальність. Наявність стану сильного душевного хвилювання є підставою для пом'якшення покарання відповідно до п. 7 ст. 66 КК України.

Емоційний стан патологічного афекту є підставою декриміналізації злочинного діяння. Патологічний афект є різновидом тимчасового хворобливого стану, який відноситься до медичного критерію неосудності (ч. 3 ст. 19 КК України). Це виключає один з елементів складу злочину ‒ суб'єкт, а тому виключає і наявність складу злочину в такому суспільно небезпечному діянні.