17.Шляхи реорганізації вищої школи, що випливають з Болонської конвенції

Болонські реформи — процес пришвидшення гармонізації національних освітніх систем і їх поступової цілеспрямованої конвергенції. Зближення систем вищої освіти європейських країн не означає їх стандартизації й уніфікації. Йдеться про "впорядковану" різноманітність. Визначено механізми для досягнення цієї мети:■ прийняття системи зрозумілих і порівнюваних наукових ступенів;■ прийняття системи освіти, яка початково базується на двох циклах навчання (бакалавр — магістр);■ заснування системи кредитів (ЕСТБ);■ спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці (використання додатку до диплома);■ розвиток європейського співробітництва щодо контролю за якістю освіти;■ навчання впродовж усього життя;■ створення умов для мобільності на європейському ринку праці й освітніх послуг;■ розвиток привабливості європейського простору вищої освіти, перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Вважають, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян;■ установлення тісніших зв'язків між європейським < простором вищої освіти та європейським просторомдосліджень;■ головний обов'язок університетів та урядів країн Європи — вжити всіх необхідних заходів для забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціямиБолонський процес сприяє "Європеїзації" та "інтернаціоналізації" національних систем вищої освіти, формуванню справжнього "спільного освітянського простору" через модернізацію навчальних планів, міжінституційну співпрацю, розвиток схем мобільності, спільні програми навчання, практичну підготовку та впровадження науковій досліджень, прийняття системи легкозрозумілих і зіставних ступенів, зокрема через упровадження додатку до диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейців і підвищення міжнародної привабливості європейської системи вищої освіти.Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на остаточний результат: знання й уміння випускників мають знаходити і теоретичне, і практичне застосування задля користі всієї Європи.Усі академічні ступені та інші кваліфікації повинні мати попит на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.Головна вимога Болонської декларації - запровадження Європейської кредитно-трансферної й акумулюючої системи(Есте).

18.Тьюторська форма навчання: зарубіжний та вітчизняний досвід її використання.

Тьютор (від англ. Tutor) означає «домашній вчитель, репетитор, (шкільний) наставник, опікун» Головну функцію тьютора – надання захисту і допомоги дитині в процесі отримання освіти спеціалізація тьютор – це особливапсихолого-педагогічна освіта, що супроводжує основну спеціальність, і на ній базується. Вона є відмінною за цілями, завданнями і змістом від традиційної вищої педагогічної освіти шкільного вчителя. чотири основні моделі діяльності тьютора: Модель «експерт» – діти, які мають проблеми, направляються вчителями-предметниками до фахівців, наприклад, психолога, консультанта із конфіденційних питань, учителя-лікаря. Модель «тьютор» – кожен учень протягом навчання в школі має свого особистого опікуна. Тьютор не обов’язково викладає в класі, де вчиться дитина, він опікає кілька десятків учнів з різних класів. Модель «класний тьютор» – кожен клас має свого тьютора, який відповідає як за весь клас, так і за кожну дитину окремо. Класний тьютор проводить уроки у своєму класі, регулярно проводить бесіди, працює з батьками та вчителями. Модель «секційно-групова» – класи отримують підтримку від групи вчителів. Навчання та педагогічна підтримка інтегровані в навчальний процес, а всі вчителі несуть відповідальність за вирішення особистісних проблем школярів. Тьютор — (англ. tutor) исторически сложившаяся особая педагогическая позиция, которая обеспечивает разработку Индивидуальных образовательных программ учащихся и студентов и сопровождает процесс индивидуального образования в школе, вузе, в системах дополнительного и непрерывного образования.  Рекомендации по введению тьюторства в школе. 1. Не все дети должны быть «охвачены» тьюторской поддержкой, но только желающие и готовые что-то узнавать сами (не по программе), т.е. одаренные дети. Мотив к самообразованию может формироваться только в условиях, где может проявляться самостоятельность. 2. Для этого лучше не совмещать уроки и тьюторские консультации, чтобы у детей была возможность различать образовательные пространства, где они должны учиться и где могут это делать, потому что хотят этого сами.3. Тьютором может стать тот, кто не просто готов поддерживать школяров в разрешении интересующих их вопросов и вместе с ними включаться в поиск ответов. Тьютор непременно должен иметь собственный опыт самообразования. Например, это может быть опыт самостоятельного повышения квалификации или самореализации в какой-то другой практике. 4. Минимальное количество тьюторов в школе – три, хотя бы для того, что у них была возможность обсуждать свои опыты. Это должны быть люди, увлеченные это идеей и готовые ее развивать на практике, а не назначенные на должность.