65. Правова охорона інтелектуальної власності в механізмі реалізації державної інноваційної політики.

Одним з основних напрямів реалізації інноваційної мо­делі розвитку економіки України є створення ефективного механі­зму управління інтелектуальною власністю. У процесі формування ринкових відносин власності результати інтелектуальної творчої діяльності конкретних людей перетворюються в основний предмет інноваційного процесу та основний компонент виробничих сил

Рівень правової охорони інтелектуальної власності, передусім стан патентної системи, може стимулювати або, навпаки, стриму­вати інноваційну діяльність фірм і компаній. При опублікуванні інформації про нові розробки чи випуск продукту на ринок без відповідного патентного захисту конкурент отримує можливість заощадити час і кошти на НДДКР і за рахунок цього отримати до­датковий прибуток. Більше того, він може не очікувано запатенту­вати потрібну йому розробку, що ставить під загрозу випуск про­дукції на підприємстві, яке є її розробником. Тому охорона інте­лектуальної власності у сфері промислового виробництва входить до складу стратегічних завдань промислової політики.

Правова охорона інтелектуальної власності промислового при­значення забезпечується на основі законодавства, яке можна по­ділити на три блоки: загальне законодавство; спеціальне законо­давство; інші нормативно-правові акти, що стосуються промис­лової власності.

Основними документами загального законодавства, в яких знайшли відображення суспільні норми охорони промислової власності, є Конституція України, Кодекси України: цивільний, цивільно-процесуальний, кримінальний, кримінально-процесуаль­ний, про адміністративні правопорушення, митний.

Спеціальне законодавство України у сфері промислової влас­ності складається з патентного законодавства, законодавства про авторські права, законодавства про захист від недобросо­вісної конкуренції, міжнародних договорів, до яких приєдна­лася Україна.

До інших нормативно-правових актів, що стосуються промис­лової власності, входять відповідні статті Законів України «Про власність», «Про інвестиційну діяльність», «Про науково-техніч­ну інформацію», «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні» та інші підзаконні акти (постанови, положення, методики, накази).

Патентне законодавство призначено для захисту промислової власності шляхом оформлення патентів на винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок.

Право на отримання патенту має винахідник або робото­давець винахідника, якщо винахід (корисну модель або промисло­вий зв'язок) створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця або з використанням досвіду, виробни­чих знань, секретів виробництва й обладнання роботодавця.

Процедура оформлення патентних прав включає такі етапи:

• подача заявки на винахід (корисну модель, промисловий зразок) до Держпатенту України.

• проведення формальної експертизи заявки;

• проведення кваліфікаційної експертизи заявки на винахід, чи локальної експертизи заявки на видачу деклараційного патенту;

• державна реєстрація патенту, публікація відомостей про ви­дачу патенту, видача патенту або відмова в його видачі.

Вибір серед результатів творчої діяльності промислового за­стосування, тих, на які доцільно оформити права, — є першим практичним завданням управління інтелектуальною власністю.

Економічний зміст оформлення прав на ОПВ можна сформу­лювати достатньо чітко. Якщо приведені (у часі) витрати на отримання правової охорони ОПВ будуть меншими, ніж імовір­ний приведений чистий операційний дохід від отримання виклю­чних прав, то оформлювати патент на ОПВ економічно доцільно.

Важливим є також врегулювання передачі прав на ОПВ на етапі приватизації державних підприємств, що потребує розробки низки нових та удосконалення деяких чинних норм законодавст­ва з приватизації.

Багато в чому невизначеним залишається державне регулю­вання оціночної діяльності щодо вартості прав на ОПВ. Чинний нині порядок експертної оцінки нематеріальних активів морально застарів і не забезпечує об'єктивної оцінки вартості прав на ОПВ.

У практиці реалізації прав на ОПВ часто виникають супереч­ності щодо визначення частини прибутку, яка створена завдяки використанню цих об'єктів у виробництві. Проблема ускладню­ється тим, що об'єктом продажу найчастіше є інноваційний про­дукт, у створенні якого використовуються не лише ОПВ, а й інші ресурси (матеріальні, трудові, інтелектуальні, фінансові), які на­лежать іншим власникам.

Крім того, в Україні поки що не створено національну патент­ну бібліотеку та не забезпечено рівного доступу до неї всіх кате­горій користувачів, як того вимагає Паризька конвенція про охо­рону промислової власності, до якої приєдналася Україна. Не розроблено спеціалізовану цифрову базу даних ОПВ в Україні з підключенням її до інформаційної мережі Всесвітньої організації інтелектуальної власності.