- •1. Сутність та необхідність промислової політики.
- •2. Взаємозв'язок інтересів, цілей, стратегій, пріоритетів, напрямів та методів промислової політики.
- •3. Напрями реалізації промислової політики.
- •4. Методи та засоби промислової політики.
- •5. Функції і завдання органів центральної та місцевої влади.
- •6. Система показників обсягу виробництва продукції промисловості та її взаємозв'язок із макроекономічними та мікроекономічними показниками.
- •7. Система показників економічної ефективності в промисловості.
- •8. Тенденції рівня ефективності: статичні та динамічні показники рівня ефективності.
- •9. Характеристика типів розвитку промисловості: екстенсивний та інтенсивний розвиток.
- •10. Напрями та форми інтенсивного розвитку промисловості.
- •11. Моделювання розвитку промисловості за допомогою виробничих функцій: екстенсивний, інтенсивний, оптимальний розвиток.
- •12. Методичні принципи прогнозування розвитку промисловості.
- •16. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції.
- •20. Роль держави у інвестиційному процесі: принципи державної інвестиційної політики.
- •21. Амортизаційні нарахування у системі джерел відтворення основного капіталу у промисловості України.
- •22. Методи амортизації та їх вплив на інтенсивність відтворення основного капіталу в промисловості.
- •23. Вплив прискореної амортизації на формування витрат у промисловості України.
- •24. Інвестиційно-інноваційне забезпечення оновлення основного капіталу промислових підприємств.
- •25. Принципи визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування.
- •26. Податкове регулювання інвестиційної діяльності.
- •27. Бюджетне регулювання інвестиційної діяльності.
- •28. Грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.
- •29. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення амортизаційної політики.
- •30. Шляхи активізації участі інвесторів у приватизації.
- •31. Регулювання інвестиційної діяльності за допомогою інструментів фондового ринку.
- •32. Експертиза інвестиційних проектів.
- •33. Правове та організаційне забезпечення захисту інвестицій.
- •34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі країни.
- •35. Традиційні джерела фінансування інвестицій: прибуток, амортизація, кредит.
- •36. Нетрадиційні джерела фінансування інвестицій: акціонерний капітал, облігації, лізинг, інвестування на основі угоди про розподіл продукції.
- •37. Структура інвестиційного ринку в промисловості.
- •38. Інфраструктура інвестиційного ринку.
- •39. Чинники та показники інвестиційної привабливості країни, галузі, регіону, підприємства.
- •40. Дюпонівська модель аналізу інвестиційної привабливості підприємства.
- •41. Вартість інвестицій в часі: сутність нарощення і дисконтування вартості.
- •42. Нарощення та дисконтування вартості інвестицій (доходів) за простим процентом.
- •43. Нарощення та дисконтування вартості інвестицій (доходів) за складним процентом
- •44. Майбутня та поточна вартість інвестицій при безперервному нарахуванні процентів.
- •45. Врахування інфляції в інвестиційних розрахунках.
- •46. Статистичні методи оцінки інвестиційного ризику, премія за ризик інвестору.
- •47. Інвестиційний цикл та його структура.
- •48. Чистий потік платежів як основа розрахунку економічної ефективності інвестиційних рішень.
- •49. Показники економічної ефективності: чистий приведений доход, внутрішня норма прибутку, коефіцієнт вигоди /витрат, період окупності.
- •50. Взаємозв’язок показників економічної ефективності інвестицій
- •51. Критерій та показники оцінки ефективності інвестиційної політики.
- •52. Вплив нтп на розвиток промисловості: статистичний та графічний аналіз.
- •53. Основні цілі, принципи та задачі державної науково-технічної політики.
- •54.Організаційно-структурні засади державної науково-технічної політики.
- •55.Прямі та непрямі методи реалізації науково-технічної політики.
- •56.Нові форми організаційних структур у науково-технічній сфері: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
- •57.Ефективність державної підтримки інноваційної діяльності.
- •58. Принципи та форми державної інноваційної політики.
- •59.Складові організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності.
- •60. Методи реалізації державної інноваційної політики.
- •61.Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності.
- •62.Сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності.
- •63. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності та їх структура.
- •Об’єкти промислової власності
- •65. Правова охорона інтелектуальної власності в механізмі реалізації державної інноваційної політики.
- •66. Характеристика законодавчої бази правової охорони промислової власності в Україні.
- •67. Форми трансферу інтелектуальної власності.
- •68. Методи обґрунтування доцільності операцій купівлі-продажу ліцензій.
- •69. Види ліцензійних платежів.
- •70. Принципи встановлення ринкової вартості ліцензії.
- •71. Необхідність та мета проведення оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •72. Витратний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •73. Доходний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •74. Порівняльний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •76. Основні напрями, принципи та пріоритети приватизації в Україні.
- •77. Способи приватизації та їх застосування в промисловості.
- •78. Заходи щодо предприватизаційної підготовки підприємств у промисловості.
- •79. Порядок приватизації в промисловості
- •Оцінка вартості об’єктів приватизації та її вплив на розвиток приватизаційних процесів у промисловості
- •81. Особливості оцінки окремих видів майна: будівель, споруд, обладнання промислового призначення, нематеріальних активів, цінних паперів, нематеріальних активів бізнесу.
- •82. Напрями антимонопольної політики: демонополізація в промисловості, антимонопольне регулювання.
- •83. Подвійна роль світового ринку: відкритість економіки і структурні диспропорції в промисловості.
- •84. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в промисловості.
- •Економічні:
56.Нові форми організаційних структур у науково-технічній сфері: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
Бізнес-інкубатор — це організаційна структура, яка має за мету створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих наукових, науково-технічних, дослідно-конструкторських, технологічних та інших фірм, що утворюють інфраструктуру цієї діяльності. Практика свідчить, що в конкурентному середовищі значно більше малих науково-технічних фірм виживають у межах інкубаторів, ніж поза ними. Бізнес-інкубатори можуть надавати в оренду таким фірмам приміщення, обладнання та інвентар на пільгових умовах, організовувати інформаційне, рекламне та консалтингове забезпечення. Створення бізнес-інкубаторів не потребує значних бюджетних асигнувань. Витрати, пов'язані з наданням послуг та пільг новоутвореним малим фірмам, покриваються доходами від тих фірм, що стали рентабельними, адже інкубатору гарантується участь у визначених розмірах та формі в їхніх майбутніх прибутках.
Бізнес-інкубатори бувають чотирьох типів:
1. Неприбуткові — ті, що створюються органами місцевої влади на виконання загальнодержавних та місцевих програм науково-технічного розвитку.
2. Комерційні — ті, що створюються з метою отримання прибутку від реалізацій результатів науково-технічної діяльності. Засновниками таких інкубаторів, як правило, виступають інноваційні фонди та компанії.
3. Дочірні —- засновуються вел фірмами, які зацікав в розшир наук-техн робіт у відпов напрямі. їх діяльність організована таким чином, що материнська компанія фінансує значну суму витрат, пов'язаних із становленням малої науково-технічної фірми. Це дає можливість материнській компанії з часом повністю викупити малу науково-технічну фірму й організувати на її базі власні наукові, дослідно-конструкторські, технологічні або виробничі підрозділи.
4. Філії вищих навчальних закладів — створюються з метою впровадження результатів науково-дослідних робіт у виробництво. Як правило, такі інкубатори працюють на комерційних засадах. Вищі навчальні заклади надають у користування лабораторну базу, здійснюють інформаційне обслуговування, консультують провідних фахівців, часто працівниками таких фірм стають викладачі вищих навчальних закладів.
Венчурні фірми — це самостійні підприємницькі структури, які утворюються, як правило, невеликою групою однодумців — науковців, інженерів, дослідників, менеджерів, які мають відповідну кваліфікацію і досвід роботи у наукових та дослідницьких підрозділах великих фірм.
Венчурні (ризикові) фірми працюють у нових напрямах науково-технічного прогресу. Перевагами таких фірм є вузька спеціалізація; концентрація матеріально-технічних та фінансових ресурсів за обраним напрямом досліджень; скорочення термінів науково-дослідних робіт; можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.
Розвиток інкубаторів та венчурних фірм є необхідною умовою для організації й становлення технопарків та технополісів,
Технопарк — компактно розташований комплекс, функціонування якого спрямовано на комерціалізацію науково-технічної діяльності та прискорення впровадження досягнень НТП у сферу матеріального виробництва. Для технопарку характерною є комплексність самостійних фірм, які утворюють замкнутий цикл створення продукції на основі використання досягнень НТП (наукові установи, вищі навчальні заклади, дослідницькі лабораторії, дослідно-конструкторські та технологічні підрозділи, фірми, які надають послуги для ефективної науково-технічної діяльності).
Технополіс — спец ств на обмеж території комплекс наукових, дослід-констр і технол орг дослідних виробництв, який охоплює повний цикл науково-технічної діяльності. У США технополісами вважаються Лос-Аламос (ядерні дослідження), Силіконова долина (програмний продукт і комп'ютерна техніка). В Японії найбільш характерним технополісом є місто Цукоба, в якому зосереджено 30 із 98 провідних державних науково-дослідних інститутів та два університети, в якому мешкають 12 тис. осіб1.
