34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі країни.

Залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни здійснюються в трьох основних формах: прямого інвестування через створення як підприємств з іноземним капіталом так і спільних підприємств; через продаж іноземним інвесторам цінних паперів; через отримання кредитів, позик та гарантій міжнародних фінансових інституцій, державних установ різних країн, банків тощо.

Важливою сферою державного регулювання інвестиційної діяльності є встановлення умов інвестування за межі країни. Відповідно до чинних нормативних актів встановлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за межі країни: резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України через: участь у підприємствах, які створюються спільно з іноземними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств вцілому; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам , а також відкриття філій та інших окремих підрозділів;придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелектуальної власності, придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо.; інвестиції за межі країни здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, зареєстрованих та відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Заборонено використовувати для цього позичені кошти; усі види грошових інвестицій за межі країни мають здійснюватись лише у безготівковій формі виключно через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування; усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті, які отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, мають зараховуватись на валютні рахунки резидентів.Законодавство визначає порядок обов’язкового продажу валютних надходжень та використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності. Але практика інвестування «за кордон» далеко не завжди здійснюється за умов дотримання чинного законодавства. Порівняння надходжень іноземних інвестицій та обсягів інвестування за межі країни свідчить, що реальний баланс руху капіталів складається не на користь України.

35. Традиційні джерела фінансування інвестицій: прибуток, амортизація, кредит.

Перелік усіх можливих джерел інвестування за каналами надходження інвестиційних коштів наведено в Законі України "Про інвестиційну діяльність": власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, повернення збитків щодо аварій, стихійного лиха, грошових накопичень та заощаджень фізичних та юридичних осіб та ін.); займані (позикові) фінансові кошти інвестора (облігаційні займи, банківські та бюджетні кредити); залучені фінансові кошти інвестора (кошти від продажу акцій, пайові та інші вклади фізичних та юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; безоплатні та благодійні вклади, пожертвування організацій, підприємств, громадян.Джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи: власні, залучені та позикові.

Прибуток — головна форма чистого доходу підприємства, що відображає вартість додаткового продукту. Розмір прибутку визначається як різниця між ціною реалізації продукції (робіт, послуг) й витратами на її виробництво на підприємстві. Прибуток є узагальнюючим показником комерційної діяльності підприємства, важливим джерелом формування фінансових ресурсів як для самого підприємства, так і для держави.

На підприємствах використовується система показників, яка відображає різноманітні форми прибутків і доходів. Ця система включає: прибуток від основної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства; загальний результат (прибуток або збиток), який відображається у балансі підприємства; чистий прибуток. Розрізняють прибуток, що оподатковується, і прибуток, який не оподатковується. Невід'ємною ознакою ринкової економіки є консолідований прибуток (прибуток від усіх видів діяльності).Після сплати в бюджет податків та інших платежів з прибутку в підприємства залишається чистий прибуток. Його частку можна спрямовувати на капітальні вкладення виробничого та соціального характеру. Ця частка прибутку може використовуватися на інвестиції у складі інвестиційного (або фонд розвитку виробництва), інноваційного фондів, створених на підприємстві.Політика розподілу чистого прибутку підприємства базується на обраній ним стратегії економічного розвитку. Динаміка прибутку визначається як кон'юнктурними факторами, так і політикою оподаткування. Тому порівняно з амортизацією прибуток є найбільш динамічним компонентом. Ця властивість прибутку як складової інвестиційного попиту, з одного боку, визначає високий ступінь його чутливості до регулюючого впливу держави, а з іншого — мінливість прибутку, припускає відносну невизначеність прогнозів обсягів його накопичення, що звужує можливості фінансового маневру. Другою важливою складовою джерел інвестицій є амортизація. Амортизаційний фонд призначено для відновлення та оновлення основних фондів. Необхідність безперервного оновлення активної частини основного капіталу, зумовлена конкуренцією товаровиробників, змушує як державу, так і підприємства використовувати прискорену амортизацію з метою формування накопичень для подальшого інвестування в інновації та підвищення конкурентоспроможності суб'єкта. Отже, здійснюється інтенсивне відтворення інвестиційного капіталу, бо не треба сплачувати позиковий відсоток у різних його формах. Прискорена амортизація є важливим власним джерелом інвестицій і стимулом інвестування. Однак нерівномірне списання зносу означає, що підприємство бере в борг у самого себе, інвестує кошти майбутніх періодів.

Важливими джерелами інвестицій є такі можливі позикові кошти: довгострокове кредитування; цільовий державний кредит; інвестиційний податковий кредит.

Головними в позикових коштах інвестування підприємства відіграють кредити банків. Але в сучасних умовах у зв'язку зі станом економіки це джерело не використовується повною мірою.

Довгостроковий кредит в основні фонди підприємства називається інвестиційним. Розрізняють кредит банківський, комерційний та інвестиційний податковий. Необхідність довгострокового кредиту об'єктивно випливає з наявності товарно-грошових відносин та характеру обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів підприємств. Це зумовлено невідповідністю розміру наявних коштів, потребами в них на розширене відтворення основного капіталу. У цьому випадку з'являються кредитні відносини довгострокового характеру, що дає можливість позичальнику одержати кошти раніше, ніж після реалізації товару. Перевага кредитного методу авансування капітальних вкладень пов'язана з поверненням коштів (у строки згідно з кредитною угодою) на підставі фактичної окупності витрат.