1. Концептуальна схема стратегічного управління

1. Вибір концепції (підприємства, управління)

2. Аналіз діяльності організації та середовища її функціонування – ретроспективний, ситуаційний, стратегічний (зовнішнього та внутрішнього середовища; конкурнтноспроможності)

3. Діагноз (сильних та слабких сторін діяльності організації; загроз та можливостей)

4. Прогноз (тенденцій змін внутрішнього та зовнішнього середовища)

5. Цілі (діяльності підприємства та управління підприємством; «дерево цілей»; «кортеж переваг» (у межах політики)

6. Стратегії розвитку організації («стратегічний набір», включаючи загальні, конкурентні, продуктово-товарні, функціональні, ресурсні, комплексні стратегії)

7. Система плані, проектів і програм розвитку

8. Системи забезпечення виконання стратегічних планів, формування системи стратегічного управління (підсистема організаційного, фінансово-економічного, соціально-психологічного та інформаційно-аналітичного забезпечення)

9. Стратегічний контроль (діяльності, системи стратегічного управління)

2. Коренева система СУ – це ті прийоми, засоби і методи, які мають загальнометодологічний характер і можуть бути інтегрованими у системи управління об’єктами будь-якого типу без прив’язки до національних, галузевих і регіональних особливостей суб’єктів господарювання.

1. Стратегічний аналіз

2. Прогнозування 1+2+3 = Стратегічний моніторинг

3. Місія, цілі

4. Стратегія 3+4+5 = Стратегічне планування

5. Стратегічне планування

6. Система виконання стратегій 5+6=Стратегічний організаційний розвиток

7. Стратегічний контроль

…1 6+7+1=Стратегічний аналіз

Коренева система характеризує агреговану взаємопов’язаність етапів та їх порівняння.

На жаль, українська практика не дозволяє поки що говорити про ефективне завершення системи стратегічного управління. Мова може йти тільки про опанування окремих елементів стратегічного управління. Найчастіше спостерігається:

• встановлення цілей (хоча не завжди обґрунтованих);

• розробка окремих стратегій (насамперед маркетингових та інвестиційних);

• формування планів стратегічного типу (переважно у формі бізнес-планів);

• розробка та впровадження нових децентралізованих ОСУ;

• впровадження інформаційних технологій.

10.Що треба зробити керівникам організацій та підприємств України, щоб перейти до стратегічного управління розвитком? Чи в змозі вирішити питання впровадження стратегічного управління поодинока організація?

Щоб створити стратегічно орієнтоване підприємство, необхідно сформувати його стратегічний рівень шляхом:

1.Визначити загальні цілі, політику та стратегії підприємства.

2.Забезпечити горизонтальні зв’язки підрозділів і наявність автономних організаційних формувань.

3.Розробити плани диверсифікації.

4.Забезпечити гнучку та ефективну виробничу систему.

5.Забезпечити ефективну систему збуту.

6.Забезпечити відбір конкурентоспроможного персоналу.

7.Забезпечити високий рівень організації, спрямованість на стратегічний організаційний розвиток.

8.Використовувати досягнення НТП, забезпечити інноваційність.

9.Забезпечити наявність системи залучення зовнішніх інвестицій.

10.Забезпечити ефективну систему постачання, фінансування.

11.Досягти високих результатів діяльності у довгостроковій перспективі.

12.Розробити прогресивні системи мотивації персоналу.

13.Забезпечити розробку та наявність стратегічно орієнтованих систем контролю та аналізу.

11.Які основні тенденції в Україні сприяють (протидіють) існуванню стратегічного управління? Чим пояснюється зміна завдань управління, що постають перед керівниками різних за рівнем систем управління?

Використання нових виробничих та управлінських технологій, посилення конкуренції, глобалізація світової економіки зумовлюють необхідність застосування стратегічного підходу до управління вітчизняними підприємствами.

Cеред основних факторів, які обумовлюють застосування стратегічного управління слід виділити наступні: мінливість та складність зовнішнього середовища підприємства; усвідомлення недостатньої ефективності стратегічного планування; нові методи вирішення стратегічних проблем провідними західними фірмами.

Теоретичні засади стратегічного управління західних вчених далеко не в повній мірі відповідають реаліям постсоціалістичних країн й України зокрема. Це обумовлено тим, що дана теорія розроблялась для стабільних економік промислово розвинутих країн, для яких характерні: відносна передбачуваність змін зовнішнього оточення і власних ресурсів, добре відпрацьоване законодавче поле, висока інформаційна забезпеченість фахівців, структурованість суспільства, адаптованість населення до ринкових відносин, його звичка виконувати правила гри. Ці характерні риси не властиві країнам пострадянського простору, тому використання в повному обсязі вказаної теорії неможливе. Таким чином, актуальною стає розробка теоретичних засад адаптації стратегічного управління на українських підприємствах.

Зміна завдань управління пояснюється тим, що умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівнях. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від аналогічних орієнтованих на ринок підприємств як за окремими характеристиками, наприклад за розмірами, так і за «поводженням» у зовнішньому середовищі, яке характеризувалося несамостійністю, зарегульованістю у прийнятті рішень. Навіть в умовах пере­хідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційно «соціалістичні» методи планування на перспективу на основі досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що кожному підприємству тепер потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв’язу­валися іншим способом на іншому рівні.