120. Охарактеризуйте осу, що сприяють стратегічній діяльності. Які спільні риси вони мають?

Організаційна структура управління (ОСУ) – це найбільший інерційний елемент управління підприємством, що має відбивати прийнятий порядок організації управління, досягнутий на певний відрізок часу.

Організаційна структура може сприяти стратегічному розвитку підприємства або гальмувати його.

Стратегічні ОСУ, зорієнтовані на реакцію на зміни у зовнішньому середовищі, характеризуються більшою децентралізацією (різного типу), гнучкістю, універсальністю в діяльності окремих ланок, націлених на виявлення проблем і прийняття нових управлінських рішень. Лінійно-функціональні підрозділи можуть доповнюватись автономними ланками, створеними «під мету». Такі підрозділи можуть бути досить стабільними, створеними за лінійно-програмним принципом (тобто включеними до діючої ОСУ майже як відповідні функціональні підрозділи, але такі, що мають інший зміст діяльності) або на певний термін — до досягнення поставленої мети.

До ОСУ стратегічного типу, як правило, відносять: матричні, лінійно-проектні та лінійно-програмні, проектні, дивізіональні, «двоїсті» зі «стратегічними господарськими центрами (СГЦ)» та іншими «центрами відповідальності» структури, а також структури, що міс­тять цільові, мережні та дорадчі підсистеми. Ці струк- тури утворюються на основі впровадження організаційних стратегій злиття (поглинання), об’єднання (з’єднан­ня), поділ (виокремлення), а також згідно з організаційною диференціацією та інтеграцією (зокрема, вертикальною та горизонтальною) тощо. Зрештою можуть утворюватися «суміщені структури», які є характерними для великих підприємств. Організаційні стратегії є результатом втілення обраних концепцій організацій.

Спільними рисами є те, що всі вони покликані досягти балансу між стратегічною та поточною діяльністю, забезпечити керованість процесами розвитку одних і скорочення інших напрямків діяльності. Усе це доводить, що стратегічні ОСУ, як правило, дуже складні й потребують високої кваліфікації від менеджерів для їх розробки і використання.

121. Охарактеризуйте можливий спектр організаційних стратегій та організаційних рішень, що випливають із них. До якого типу стратегій із розглянутих у розділі 8 їх можна віднести?

Д о ОСУ стратегічного типу, як правило, відносять: матричні, лінійно-проектні та лінійно-програмні, проектні, дивізіональні, «двоїсті» зі «стратегічними господарськими центрами (СГЦ)» та іншими «центрами відповідальності» структури, а також структури, що містять цільові, мережні та дорадчі підсистеми.

- матричні. Ці структури застосовуються при розробці стратегій, нових продуктів, диверсифікації виробництва, нових програм (наприклад, продуктивності, конкурентоспроможності тощо). Головна характеристика та структуроутворюючий елемент матричних структур — мета, спосіб досягнення якої має визначити та здій­снити цільова група. Найчастіше така група складається з фахівців різних спеціальностей, що сприяє комплексному підходу до вирішення питань. Матричні структури існують в кількох варіантах. Їхні особливості залежать від характеру мети, яку передбачається досягти за їх допомогою та пов’язане з цим охоплення всіх або декількох стадій ділового циклу підприємства, а також ступеня автономності цих організаційних форм. Розрізняють проектні, продуктові, функціональні, програмні та фрагментарні ринково-страте­гічні угруповання матричного типу. Прийняття рішень про формування структур матричного типу потребує ретельного обґрунтування. Вони не є панацеєю від недоліків ОСУ підприємства.

- Стратегічні господарські центри. СГЦ — це окремий підрозділ компанії, що має свою місію, конкурентів, «стратегічний набір». У практиці роботи українських підприємств останніми роками також спостерігаєть­ся процес створення самостійних децентралізованих підрозділів. Завдяки створенню СГЦ зростає керованість великими організаційними системами. створення СГЦ — процес надання гнучкості ОСУ, необхідна частина організаційних рішень при створенні Орган.Забез.Страт.Ууправ..

- лінійно-проектні та лінійно-програмні. Проектна структура, побудована за лінійно-проектним (програмним) принципом, має певні переваги й недоліки.

Переваги:

• гнучкість структури;

• горизонтальна інтеграція і координація функціональних ланок;

• швидке оперативне, організаційне, стратегічне реагування;

• ефективність використання ресурсів.

Недоліки:

• труднощі взаємодії управляючих проектів і керівників-функціоналів;

• високі вимоги до керівника проекту;

• труднощі формування та управління проектними групами.

Залежно від обраного підходу призначаються (обираються) керівники цих структурних ланок, окреслюються їхні повноваження та обов’язки, а це допоможе встановити міру впливу цих органів на виконання стратегічної програми.

- проектні. проектні структури можуть базуватися на матричному принципі організації. Але можливі й інші підходи. Головне — виконання таких вимог:

• підтримка постійного пошуку та генерації нових ідей як основи розвитку;

• сприяння проникненню стратегічних нововведень у діючі на підприємстві правила та процедури за рахунок розробки певних проектів;

• впровадження проектів у повсякденну діяльність, щоб нові ідеї ставали частиною оперативної роботи.

Основні принципи створення проектних структур:

• об’єднання частини матеріальних, людських та фінансових ресурсів у межах проектних груп, орієнтованих на розв’язання конкретних проблем;

• надання групі певної самостійності (певної автономії);

• налагодження інформаційних зв’язків;

• створення необхідної системи мотивації;

• спеціальна підготовка та залучення кадрів певної кваліфікації.

Проектна група може бути організаційно оформлена як:

• самостійна ланка підприємства («центр прибутків», венчур, відділення);

• існувати у статусі дочірньої фірми;

• входити до апарату управління як один із підрозділів. Остан­ній варіант у вітчизняній літературі дістав назву «лінійно-проект­ні (програмні) структури».

Мета проектних структур — підвищити гнучкість ОСУ, знайти організаційні форми виконання нових для діючих ОСУ робіт і делегувати повноваження, тобто здійснити децентралізацію прийняття рішень.

- дивізіон альні. У великих виробничих системах з метою підвищення керованості застосовується дивізіональна структура управління (рис. 11.10). За рахунок делегування повноважень вона дає змогу створити децентралізовані ланки, створені за різними ознаками: за продуктом, за споживачами та за географічною ознакою. В окремих випадках в одній ОСУ можуть поєднуватися дивізіони різних типів, роботу яких координує спеціальний орган. Рішення приймаються прискорено за разунок зменшення мережі комунікацій, націленість на якнайшвидше досягнення кінцевого результату.

- «двоїсті» структури дістали назву через виокремлення двох рівнів управління — стратегічний та тактичний. З метою координації діяльності окремих спеціалістів і забезпечення всебічного опрацювання управлінських рішень на певному етапі розвитку управління почали створювати так звані «штаби» — централізовані організаційні формування в основному дорадчого типу. Як правило, штаби не мають розпорядних пов­новажень, а лише готують рішення. Треба розрізняти «штаб» (як консультаційний орган у лінійно-штабній структурі) і «штаб-квартиру». В останньому випадку йдеться про централізований апарат управління, де приймаються основні стратегічні рішення.

122. Наведіть органіграму «двоїстої структури управління». Які з її ланок мають найбільший вплив на прийняття стратегічних рішень? Обґрунтуйте свою відповідь.

З метою координації діяльності окремих спеціалістів і забезпечення всебічного опрацювання управлінських рішень на певному етапі розвитку управління почали створювати так звані «штаби» — централізовані організаційні формування в основному дорадчого типу. Як правило, штаби не мають розпорядних пов­новажень, а лише готують рішення. Однак, як довела практика, реальна роль штабів істотніша, ніж надані їм повноваження.

Спостереження за діяльністю штабів допомагає виявити прорахунки в розподілі влади та повноважень в організації.

Треба розрізняти «штаб» (як консультаційний орган у лінійно-штабній структурі) і «штаб-квартиру»- це централізований апарат управління, де приймаються основні стратегічні рішення.

Штаб-квартира є виразом вертикального поділу ОСУ на різні рівні управління. У найпростішому випадку виокремлюють два рівні управління — стратегічний та тактичний; такі структури дістали назву «двоїстих».