13. Сутність основних типів інтеграційних процесів, їх цілі, переваги й недоліки.

Три типи інтеграційних процесів

• Горизонтальні

• Вертикальні

• Конгломератні

Горизонтальна інтеграція

• Злиття підприємств однієї галузі: які виробляють однорідну або взаємозамінну продукцію

• Економічні переваги:

Зменшення витрат за рахунок масштабів діяльності

Поліпшення якості управління за рахунок централізації, єдиної науково-технічної, кадрової та промислової політики

Ефект – за рахунок технологічної та ринкової схожості підприємств

Вертикальна інтеграція

• Охоплення ієрархічною системою корпорації підприємств, пов'язаних технологією виробництва: виробників з постачальниками або споживачами

• Типи:

Вертикальна інтеграція “вниз” (підприємство основного виробництва отримує контроль над виготовленням сировини і напівфабрикатів)

Вертикальна інтеграція “вгору” (підприємство отримує контроль над наступними технологічними стадіями, включаючи розподіл продукції)

4 Групи цілей вертикальної інтеграції

1. Усунення невизначеності щодо постачання за рахунок послідовного контролю за виробничим процесом

2. Обмеження конкуренції шляхом монополізації постачання сировини і напівфабрикатів та каналів розподілу

3. Поліпшення якості продукції та зниження витрат за рахунок схожості технологій

4. Швидке пристосування до технологічних змін

Конгломератна інтеграція

• об'єднання підприємства не пов'язаних між собою галузей

• Ефект: за рахунок диверсифікації ризиків і в меншому ступені – синергії

• Ціль: підвищення фінансової результативності корпорації

• Мотиви:

Поява в компанії тимчасово вільних ресурсів

Використання фінансових ресурсів, створених у стагнуючих галузях, для розвитку нових перспективних підрозділів

Можливість придбання нового бізнесу за низькою ціною

13. Особливості управління у різних формах інтегрованих структур.

Типи інтеграційних утворень в Україні (згідно Господарського кодексу України)

Асоціації

Корпорації

Консорціуми

Концерни

Холдинги

Промислово-фінансові групи

Асоціація (підприємницька) – це некомерційна організація, яка складається з добровільно об’єднаних компаній, та створюється для сприяння їх бізнесу.

Діяльність асоціації визначає статут, який затверджують керівні органи асоціації. Статут може передбачати особливості діяльності підприємств_учасників, зокрема їх взаємовідносини.

Асоціація може бути гарантом за зобов’язаннями підприємств та структурних підрозділів, що входять до її складу.

Для успішної організації діяльності асоціації у її складі створюються такі ланки управління:

Вищий орган управління – загальні збори (конференція, рада) представників підприємств учасників. За допомогою цього органу в прийнятті найважливіших рішень беруть участь усі підприємства, які входять до асоціації. Кількість представників від кожного учасника визначає статут асоціації. При цьому норма представництва може встановлюватися, наприклад, залежно від розміру внеску учасника до статутного фонду асоціації.

Рішення вищого органу управління обов’язкові для виконання усіма учасниками асоціації та виконавчим органом, якщо вони не суперечать статуту та чинному законодавству.

Вищий орган управління створює виконавчий орган (зазвичай правління), визначає його функції, права та відповідальність.

У компетенції виконавчого органу – питання поточна діяльність асоціації щодо організації внутрішньої роботи (виробничі, фінансові, науковотехнічні, комерційні тощо) взаємодії із зовнішніми контрагентами.

Для реалізації своїх функцій, забезпечення скоординованої роботи асоціації виконавчий орган може створювати інші органи колегіального управління, що забезпечать процес спільного прийняття ефективних рішень. Виконавчий орган очолює президент, або генеральний директор. Він може керувати одним з підприємствучасників або бути вільним від виконання цих обов’язків.

Концерн – це об’єднання підприємств, що здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій науково-технічного та виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Інтеграція підрозділів концерну ґрунтується на відносинах власності.

Підприємства – учасники концерну – надають йому частину своїх повноважень та функцій, зокрема з представлення їх інтересів у взаємовідносинах з органами влади, іншими організаціями та установами. Підприємства й організації, які є учасниками концерну, не можуть входити до складу інших концернів.

Консорціуми (дослідні) – організаційна форма співробітництва промислових підприємств та інших організацій, яку використовують для проведення великомасштабних науководослідних та дослідно_конструкторських робіт (НДДКР).

Дослідні консорціуми можуть бути двох видів: як координаційний центр (секретаріату) та як міжпідприємницький дослідний центр

Холдингова компанія – корпорація, організована для утримання контрольного пакета акцій та управління однією чи більше компаніями. Холдингові компанії можуть володіти багатьма корпораціями в одній чи різних сферах ведення бізнесу.

Холдингова система дозволяє об’єднувати під керівництвом єдиного центру прийняття стратегічних рішень компанії. При цьому холдингові компанії можуть комбінувати галузеву структуру такого конгломерату у досить широкому діапазоні.

Придбавши акції, холдингова компанія може поповнювати кон трольовану нею групу новими компаніями, реконструювати її структуру, продати частку акцій будь_якої з її корпорацій іншій

холдинговій компанії.

Вище керівництво холдингової компанії (зазвичай це висококваліфіковані менеджери) вирішує стратегічні завдання, що можуть бути надто складними для кожної окремої фірми.