1.2. Рельєф

Сучасний рельєф території Золочівщини формувався впродовж геологічної історії Землі. У місцях, де близько від поверхні лежать масивні кристалічні скелі, утворилась Подільська височина. У прогині земної кори відклались потужні маси осадових скель, внаслідок чого сформувалась і низовинна рівнина — Мале Полісся. Подільська височина дуже розчленована річками, що пливуть на південь, вони утворили яри і балки. Її північна частина має вигляд низького гірського хребта (поділеного на кряжі), які іноді вкриті лісами. У Золочівщині ці кряжі мають назви: Опілля, Гологори, Пасмове побужжя і Вороняки.[12;3],(див. рис.1.1).

Рис. 1.1. Рельєф Львівської області

Опілля займає малу південно-західну частину Золочівщини (села Якторів, ІПідгайчики, Погорільці, Гологори, Розворяни). Панівним видом рельєфу є великі горби довжиною 6 - 12 км і відносною висотою 80 - 100 і більше метрів. Горби завжди витягнуті з північного заходу на південний схід і мають, як правило, плоскі вершини та спадисті і круті (10 - 20°) схили.

Значно поширений також середньогорбистий терен, представлений горбами, з відносною висотою 30 - 60 м, теж переважно з плоскими або випукло- плоскими вершинами і спадистими, а подекуди навіть крутими схилами. Горби середніх розмірів, зібрані у гряди, витягнуті з північного заходу на південний схід.

Таким чином, у краєвиді Опілля чергується великогорбистий лісовий терен з середньогорбистим, дуже обезлісненим і розораним. Ці два види терену займають більше 80 % площі; решта - це заплавні і терасові площі, зайняті під різні сільськогосподарські управи.

Опілля перетяте долинами приток Дністра - Гнилої і Золотої Липи.

Північний, глибоко і часто розчленований подільський уступ є частиною головного вододілу між Дністром і Бугом, це так звані Гологори. Яри і балки вкриті переважно дубово-буковими лісами, становлять основне багатство району. Верхи Гологір підносяться вище 400 м (гора Камула - 473 м, гора Вапнярка - 467 м, Лиса гора - 457 м) [12; 3].

Північну окраїну території Опілля становить своєрідний фізико- географічний район, що називається Пасмовим Побужжям. Він розкинувся на північ від подільського уступу. Краєвид району представлений підвищеними пасмами і низовинними долинами, що відокремлюють їх. Побужжя характеризується переплетінням частіше лісостепових і рідше поліських комплексів.

На сході від Опілля лежить західне Поділля. Його північну частину становить Подільський уступ між річками Золочівкою і Іквою – так звані Вороняки ( села Вороняки, Черемошея, Гончарівка і Підлисся). Це найвища і найбільш лісиста частина західно-подільської області з абсолютними висотами 380-400метрів. На північ до Волинської плити пасмо обривається, крутим уступом, розчленованим численними балками і ярами (званими як дебри).

Поверхня пасма глибоко розчленована верхів'ями рік Бугу, Стиру й Ікви - з півночі та Стрипи з півдня. Вороняки характеризуються опільським типом краєвиду.

Найважливішими верхами Вороняків є Підлиська гора (372 м) на схід від села Підлисся, а на схід від села Черемошня - Свята гора (365 м). На південь від села Хватів лежить Біла гора (382 м). На північно-східному краю Вороняків підноситься Баратинська гора. (391 м).

Мале Полісся розташоване між Волинською височиною на півночі і Подільською височиною на півдні. Його середня ширина сягає 20 - 25 км (села Опаки, Колтів, Руда-Колтівська, Хмелева, Кругів, Верхобуж) . Воно є своєрідною фізико-географічною областю українського Полісся, утворюючи внутрішню понижену рівнину з малими абсолютними висотами порівняно з навколишніми височинами і є наче затокою з поліськими краєвидами, що оточені довкола лісостеповими краєвидами. Південна межа Малого Полісся опирається на крутий уступ, розчленований річковими долинами, балками і ярами. Різниця у висоті між рівнем Подільської височини і рівнем Малого Полісся сягає 70—150 метрів.

Характерними рисами природних умов Малого Полісся, які відрізняють його від сусідніх територій Подільської і Волинської височини і надають йому типових поліських рис, є рівнинність території, незначне коливання висот (між 200 і 280 м над рівнем океану), велике поширення пісків у складі поверхневих відкладів, слабо врізані річки, які повільно течуть серед заболочених заплав, досить затяжні весняні та літні повені.