
- •Бакалаврська робота
- •«Визначення рухомого складу та показників роботи комплексного автотранспортного підприємства»
- •1.1. Загальна частина
- •1.1.2. Вибір рухомого складу атп
- •1.1.3. Вибір та обґрунтування вибору легкового автомобіля
- •1.1.4. Вибір та обґрунтування вибору вантажного автомобіля
- •1.1.5. Вибір та обґрунтування вибору автобуса
- •1.1.6. Формування парку віртуального комплексного атп
- •1.2. Індивідуальна частина
- •1.2.1. Коригування нормативів технічного обслуговування та ремонту рухомого складу комплексного атп
- •1.2.2. Розрахунок виробничої програми за кількістю впливів
- •1.2.2.1. Розрахунок виробничої програми за кількістю впливів за цикл
- •1.2.2.2. Розрахунок виробничої програми за кількістю впливів за рік
- •1.2.2.3. Розрахунок річної виробничої програми для групи атз
- •1.2.2.4. Визначення кількості діагностичних впливів за рік за групами атз
- •1.2.2.5. Визначення добової програми з технічного обслуговування й діагностики
- •1.2.3. Розрахунок річного обсягу робіт по то, пр і самообслуговуванню
- •1.2.3.1. Визначення трудомісткості робіт
- •1.2.3.2. Визначення річного обсягу робіт з то й пр
- •1.2.3.3. Визначення розподілу обсягу робіт з то й пр
- •1.2.3.4. Розрахунок чисельності виробничих робітників
- •2. Приклад виконання частини «охорона праці»
- •2.1. Розрахунок освітлення
- •2.2. Розрахунок механічної вентиляції
- •2.3. Розрахунок опалення
- •2.4. Розрахунок захисного заземлення
- •2.5. Вибір типу та необхідної кількості вогнегасників
- •2.6. Розробка загальних вимог до робочого місця працівників
- •8. Приклад виконання графічної частини випускної роботи
- •Графічна частина бакалаврської роботи
- •"Визначення рухомого складу та показників роботи комплексного автотранспортного підприємства"
- •Список літератури
2.6. Розробка загальних вимог до робочого місця працівників
До робочого місця працівників висуваються наступні основні вимоги:
1. Робоче місце має забезпечувати максимальну надійність і ефективність роботи.
2. Робочий простір повинен бути достатнім, дозволяти здійснювати всі необхідні рухи і переміщення при експлуатації та обслуговуванні обладнання.
3. У робочому просторі повинна бути «зона вільної досяжності», тобто ділянка, на якому сконцентровано все обладнання: інструменти, матеріали, пристосування, якими доводиться часто користуватися.
4. Робоче місце має бути добре освітлене.
5. Обладнання повинне бути швидким, простим, економічним в обслуговуванні, відповідати вимогам техніки безпеки.
6. Робоче місце має бути обладнане відповідно до норм повітрообміну, температури і вологості.
7. Робоче місце має передбачати можливість розміщення нового обладнання.
Дя прикладу проведено проектування робочого місця оператора виробництва.
При проектуванні враховується обсяг робочого місця, зони досяжності для кінцівок оператора, відстань від оператора до приладового пульта й т.п.
При організації робочого місця враховуються вимоги ГОСТів: 12.3.002 «Процеси виробничі», 12.0.003 «Шкідливі й небезпечні виробничі фактори», 12.2.049 «Ергономічні вимоги»; 12.2.032 - робоче місце стоячи; 12.2.033 - робоче місце сидячи.
Робочим місцем вважається місце постійного або періодичного перебування працюючого для спостереження й ведення виробничих процесів або експериментів.
Крім того, робоче місце людини-оператора - це місце оснащене засобами відображення інформації, органами управління й допоміжним обладнанням.
Робоче місце характеризується робітничим середовищем і робочою зоною. Робітниче середовище характеризується фізичними, хімічними, біологічними, інформаційними, соціально-психологічними й естетичними факторами. На рис. 5.1, а показані розміри робочої зони рук при позі «сидячи», а на рис. 1, б - при позі «стоячи».
Раціональне обладнання робочого місця враховує його оптимальне планування, ступінь механізації, автоматизації, вибір робочої пози оператора й розташування органів керування інструментів, матеріалів.
Оптимальне планування робочого місця забезпечує зручність при виконанні роботи, економію сил і часу робітника (оператора), правильне використання виробничих площ, безпечні умови роботи.
Організація робочого місця полягає у виконанні заходів, що забезпечують раціональний і безпечний трудовий процес і ефективне використання предметів і знарядь праці, що сприяє підвищенню продуктивності праці й знижує стомлюваність працюючих.
Робоча зона – частина простору робочого місця, у якому здійснюються трудові процеси. Робоча поза буде найменш стомлююча тільки за умови, якщо робоча зона сконструйована правильно.
Розмір зони додатка праці визначається характером праці й може обмежуватися площею (простором), оснащеної технологічним устаткуванням, оснащенням, інструментами й пристосуваннями.
Рис. 5.1. Розміри робочої зони рук
а - при позі «сидячи»; б - при позі «стоячи» (у люльці вантажопідйомника); 1 - оптимальна робоча зона; 2 - максимальна робоча зона.
Робоча зона оператора обмежує простір, у межах якого руху рук оператора найбільш економічні, без зайвих напруг. ГОСТ 22269 «Робоче місце оператора» установлює загальні ергономічні вимоги.
Важливий вибір робочого положення людини. Робоча зона обрана правильно, якщо проекція загального центру ваги тіла лежить у межах площі опори (рис. 5.2).
Якщо в процесі роботи діє невелика група м'язів, то переважніше поза сидячи; при роботі великої групи м'язів - стоячи. При проектуванні робочого місця необхідно враховувати наступне: якщо при прямій позі сидячи м'язову роботу прийняти рівній одиниці, то при прямій позі стоячи м'язова робота становить - 1,6; при похилій позі сидячи м'язова робота становить - 4, а при похилій позі стоячи - 10 одиниць. Статична поза більш втомна, ніж динамічна.
Рис. 5.2. Схема робочої пози при стійкому (а, б) та нестійкому (в, г) положенні: а, в - стоячи; б, г - сидячи.
У зв'язку із впровадженням механізації й автоматизації робочі пози можуть бути статичні, тобто людина сидить, наприклад, у пульта управління блоку електростанції в малорухомій позі. Позбавлення робітника рухової активності викликає стомлення, тому особливе значення набувають спеціальні фізичні вправи, що знижують це стомлення.
У межах робочої зони розміщаються органи управління (рукоятки, кнопки, важелі), інструмент; вимірювальні прилади, пристосування так, щоб виключалися зайві, непродуктивні рухи.
Розрізняють оптимальну й максимальну робочі зони. Найбільше часто вживані інструменти, матеріали й ін. розміщаються в оптимальній робочій зоні, рідко вживані - у максимальній робочій зоні.
Правильне конструювання робочих зон визначається їхньою відповідністю з оптимальним полем зору робітника й визначається дугами, які може описати рука, що повертається в плечі або лікті на рівні робочої поверхні, а рухом рук управляє мозок людини відповідно до корекції очей. Тому робочу зону ухвалюють зручної для охвату людським поглядом.
Робочі місця проектують із обліком антропометричних даних усереднених розмірів людського тіла. Інакше, якщо розміщення органів управління не буде відповідати фізичним можливостям людини, робота виявиться невиправдано стомлюючою. При цьому враховуються ріст, розмах і довжина рук, ширина плечей, висота колін і т.д. При проектуванні беруться середні значення цих величин, характерні для даної країни або груп населення, а також при можливості передбачається настроювання органів управління, меблів до даного індивідуума (висота, кут нахилу). Відповідно до робочих зон і антропометричними даними проектують робочі місця в будь-якому виробничому процесі й будь-які машини й механізми, що обслуговуються людиною.