Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Економіка і дисидентський рух відлдига.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
62.46 Кб
Скачать

2. Зародження дисидентського руху

Водночас були й інші вияви суспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, у жовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників «Казахської Магнітки»; у червні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація в Новочеркаську; 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в Кривому Розі та Одесі. З'явилися перші паростки інакомислення і серед інтелігенції.

 В Україні дисидентський рух було започатковано ще в середині 50-х років. У республіці, особливо в західному регіоні, виникають своєрідні «перехідні групи», організовані за принципом старого підпілля, які поширювали літературу часів ОУН—УПА. Водночас вони намагалися вести боротьбу з урахуванням післясталінських реалій та нових тенденцій у суспільному житті. Генетично пов'язані з ОУН—УПА, ці групи здебільшого орієнтувалися на збройний шлях боротьби за незалежність України.

 У 1958 р. в м. Івано-Франківську КДБ викрив групу української молоді (робітників і студентів), яка створила організацію під назвою «Об'єднана партія визволення України». У 1961 р. було засуджено організацію «Український національний комітет», яка складалася з робітників львівських підприємств і займалася поширенням нелегальної літератури. За деякими даними, у цей час існували тернопільська, ходорівська, коломийська, стрийська та інші групи.

 Одну з перших спроб переходу до організованих мирних форм опозиційної діяльності здійснила група Левка Лук'яненка, яка утворила 1959 р. Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Проте вже 1961 р. цю малочисельну організацію було викрито і за рішенням Львівського обласного суду її членів засуджено до тривалих термінів ув'язнення — від 10 до 15 років.

Боротьба за незалежність України стала основною метою кількох опозиційних об'єднань, що виникли на початку 60-х років, — Українського національного фронту (УНФ), Союзу української молоді Галичини (СУМГ) та ін. У цей період в дисидентському русі активну участь беруть Ю. Бадзьо, І. Гель, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.

Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися після смерті Сталіна, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в

  • припиненні кампанії проти націоналізму;

  • певному уповільненні процесу русифікації;

  • частковій реабілітації жертв сталінських репресій;

  • зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах;

  • активізації дій української дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами.

3. Духовне життя в Україні в період хрущовської «відлиги

Духовне життя в Україні в період хрущовської «відлиги» визначали складні й неоднозначні процеси.

 

1. Активні, але значною мірою невдалі спроби реформування в галузі освіти.

В основі реформи лежав принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання.

2.  Русифікація. Новий шкільний закон, опублікований для обговорення наприкінці 1958 р. і прийнятий Верховною Радою УРСР у квітні 1959 p., надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. Цей закон в умовах абсолютного домінування у сфері національних відносин концепції зближення і злиття націй ставав своєрідним інструментом національного нівелювання і русифікації українського шкільництва, тому проти нього рішуче виступили представники творчої інтелігенції.

3.  Певне розширення меж творчої культурної та наукової діяльності. Цьому процесові сприяли пом'якшення цензури, реабілітація відомих діячів культури: письменників В. Антоненка-Давидовича, М. Годованця. О. Ковіньки, 3. Тулуб; композиторів В. Лятошинського, М. Колесси, М. Вериківського та інших; відміна низки партійних постанов 40-х років.

 Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних, наукових та літературних журналів: «Прапор», «Український історичний журнал», «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Знання та праця» та ін. Розширенню культурної та наукової діяльності сприяло посилення контактів української інтелігенції із зарубіжними культурними та науковими центрами.

4.    Пробудження громадської активності и національне відродження. На початку 60-х років у Києві своєрідним осередком духовного життя став клуб творчої молоді «Супутник», який було засновано 1959 р. студентами театрального інституту та консерваторії, літераторами та художниками. Президентом клубу став Л. Танюк, активними його членами — І. Драч, М, Вінграновський, І. Світ-личний, Є. Сверстюк, А. Горська та ін. Члени клубу організовували творчі вечори, самвидав.

Шістдесятники формувалися не лише в Києві, а й у Львові, Харкові, на Донеччині. Зокрема, під впливом київського клубу було створено клуб творчої молоді «Пролісок» у Львові, президентом якого став М. Косів. У Харкові молода, демократично настроєна інтелігенція гуртувалася навколо російського поета Б. Чичибабіна-Полухіна.

5.    Вихід на літературний та суспільний обрії плеяди творчої молоді. Це було нове покоління українських письменників, художників — В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Драч, В. Коротич, І. Світ-личний, І. Дзюба, П. Заливаха, А. Горська та ін. Починаючи з відкидання стереотипів та пошуку нових форм самовиразу в мистецтві, вони поступово усвідомили необхідність докорінного оновлення на засадах загальнолюдських цінностей всього суспільного життя.

6. Адміністративне утвердження атеїзму під час антирелігійної кампанії 50—60-х років. У 1954 р. ЦК КПРС приймає постанову «Про проведення науково-атеїстичної пропаганди», у якій партійні органи зобов'язалися вести атеїстичну роботу, не ображаючи почуттів віруючих та церковників, а також адміністративно не втручатись у діяльність церкви.

Отже, духовне життя в період «хрущовської відлиги» характеризується взаємодією різних тенденцій, непослідовністю, половинчастістю і суперечливістю реформ: демократичні прориви в окремих сферах культури фактично блокувалися збереженням позицій сталінізму на інших. З одного боку, це невдалі спроби реформування освіти, русифікація, адміністративне утвердження атеїзму, а з іншого — певне ослаблення тиску системи на культуру, розширення меж для творчої та наукової самореалізації, поява перших паростків громадського пробудження і національного відродження; вихід на літературні та суспільні обрії творчої молоді