15.2. Консульські представництва

Консульська діяльність, як і дипломатична діяльність держав, має давню історію. її розвиток пов'язаний з активізацією торгово-економічних зв'язків між державами. Здійснюється консульська діяльність насамперед із метою захисту економічного суверенітету держави, а також для захисту інтересів фізичних і юридичних осіб держави, що акредитує, за кордоном.

Міграція населення, зростання кількості змішаних шлюбів, зміцнення наукових, технічних зв'язків між державами привели до того, що діяльність консульських інститутів у наш час є дуже актуальною. На сьогоднішній день за межами України функціонують більш ніж 75 консульських установ, зокрема 55 консульських

підрозділів дипломатичних представництв України, 7 генеральних консульств, 1 відділення в Берліні, 1 консульство й 1 консульське агентство. Крім цього, за кордоном діє 23 консульські установи, очолювані почесними консулами України.

Основним джерелом консульського права тривалий час був міжнародний порядок. З огляду на позитивний результат, що принесла кодификація дипломатичного права, у березні-квітні 1963 року у Відні була скликана міжнародна конференція, у якій взяли участь 92 держави. її метою стало вироблення на основі проекту Комісії ООН з міжнародного права багатосторонньої міжнародної конвенції, що регламентує консульську діяльність держав. У результаті двомісячної роботи була розроблена і прийнята Конвенція про консульські зносини, яка складається з 79 статей, що, по суті, торкалася всіх аспектів консульських зносин між державами.

Активну участь у діяльності конференції брав СРСР, ним був запропонований ряд статей на основі практики консульських зносин, вироблених між соціалістичними державами. Але низка положень прийнятої Конвенції містила зайві обмеження привілеїв та імунітетів консульської установи та її посадових осіб, обмежуючи, таким чином, суверенні права держав, що не дозволило СРСР приєднатися до цього документа. Такий акт відбувся тільки в 1989 році, хоча вся консульська діяльність СРСР після прийняття Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року ґрунтувалася на основі статей цього документа, норми якого для Союзу діяли як міжнародний звичай.

Крім багатосторонньої Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, держави дуже часто практикують укладання двосторонніх консульських конвенцій, у яких обговорюється кількість консульських установ держав на території одна одної, місце розташування консульських округів, привілеї та імунітети персоналу консульств і т.д. До джерел консульського права належить і внутрішнє законодавство держав, що регулює консульські зносини. У Радянському Союзі таким нормативним актом був Консульський статут СРСР 1976 року, що діяв і в Україні в частині, що не суперечить її Конституції до 1994 року, коли Указом Президента України від 2 квітня 1994 року був введений у дію Консульський статут України.

Завданнями консульських установ України відповідно до Консульського статуту України є:

— захист за кордоном прав і інтересів України, юридичних осіб і громадян України;

— сприяння розвитку дружніх зносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-тех-

нічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму;

— сприяння вихідцям з України та їхнім спадкоємцям у підтримці контактів з Україною.

Правовою базою діяльності консульських установ України є: Консульський статут України, поточне законодавство України, міжнародні договори України, міжнародні порядки.

Згідно зі статтею 2 Віденської Конвенції про консульські зносини 1963 року встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. Встановлення дипломатичних зносин означає й одночасне встановлення консульських зносин, якщо інше не обговорюється заінтересованими державами. Розірвання ж дипломатичних зносин не спричиняє автоматичного припинення консульських зносин.

Держави, що не підтримують між собою дипломатичні відносини, можуть установлювати між собою консульські зносини. Цей вид відносин є складовим елементом визнання нової держави de facto. Водночас у державі, де немає дипломатичного представництва, консульські установи можуть здійснювати деякі з дипломатичних функцій.

Главою консульської установи є консул. Статус глави консульської установи відрізняється від статусу глави дипломатичного представництва насамперед тим, що консул не здійснює представницьких функцій своєї держави в державі перебування. Взагалі функції консулів мають відносно вузький і конкретний характер і здійснюються ними в межах консульського округу. Держави у своїй практиці використовують призначення як штатних консулів, так і позаштатних (почесних) консулів. Останні звичайно призначаються з числа осіб, які постійно мешкають у державі перебування консульства, вони можуть бути як громадянами держави, що призначає, держави перебування, так і громадянами третьої держави. Часто почесними консулами є адвокати, бізнесмени, діячі культури, що мають високий авторитет у державі перебування. Почесні консули не перебувають на державній службі держава, що їх призначає, і не одержують від неї заробітної плати, тому даний інститут економічно вигідний. За існуючим правилом збори, що стягуються почесним консулом за консульські послуги, які робляться ним, ідуть у його прибуток. Україна в перші роки своєї незалежності досить часто вдавалася до використання цього інституту. Перші почесні консули України призначалися через закордонних громадян українського походження (Австралія, провінція Місіонес Аргентини, штат Парана Бразилії й т.д.). Так, наприклад, почесним консулом України в Бразилії був призначений пан Маріан Чайковський, в Аргентині — пан Рамон Гринюк.

Консульська установа (консульство) — це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі.

У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ:

1. Генеральне консульство.

2. Консульство.

3. Віце-консульство.

4. Консульське агентство.

Ці установи очолюють відповідно:

— генеральний консул;

— консул;

— віце-консул;

— консульський агент.

Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадові особи до складу генеральних консульств.

Відповідно до Консульського Уставу України в поняття «консульські установи», крім чотирьох вищезгаданих класів консульських установ входять «Консульське управління Міністерства іноземних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України в Україні, консульські відділи дипломатичних представництв України, генеральні відділи дипломатичних представництв

України».

Місцезнаходження консульської установи та її клас визначаються за згодою з державою перебування. Консульські представництва держави, що направляє, яких може бути декілька в державі перебування, на відміну від дипломатичного представництва держави, що акредитує, діють не на всій території держави перебування, а в межах установленого консульського округу. Під ним розуміється територія, на якій відповідно до норм міжнародного права і національного законодавства здійснюються консульські функції.

Якщо на території держави перебування є тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування. Якщо на території держави перебування є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку поширюється її діяльність, і яка встановлюється за згодою між державами.

Критерії створення консульських округів і, отже, відкриття консульських установ різноманітні. Консульські округи консульських установ різних держав не збігаються між собою. Сукупність

глав консульських установ різних держав, що знаходяться в конкретному пункті (порт, місто) держави перебування, являє собою консульський корпус у вузькому розумінні.

Широке розуміння цього поняття може бути двояким. Одні автори вважають, що це сукупність посадових консульських осіб, включаючи і глав консульських установ (оперативний персонал), різних держав, розташованих у конкретних пунктах держави перебування. Інші відносять до його складу ще й членів родин згаданих консульських працівників, на яких поширюються відповідні привілеї та імунітети.

На чолі консульського корпусу стоїть старшина, старший за рангом і за часом одержання консульської екзекватури. Він виконує в основному церемоніальні функції, у які входить представництво всього консульського корпусу при колективних виступах, ознайомлення знову прибулих членів консульського корпусу з особливостями і традиціями держави перебування. Він також здійснює захист прав членів консульського корпусу у випадку їх порушення владою держави перебування, вирішує можливі внутрішні проблеми в рамках консульського корпусу.

У наш час набула значного поширення практика відкриття консульських відділів при дипломатичних представництвах. Такі відділи очолюються завідувачами, що іменуються генеральними консулами або консулами. У міжнародній практиці, залежно від місця виконання консульських функцій, розрізняють окремих консулів, тобто консулів, що виконують консульські функції самостійно в окремому консульському окрузі, і віддільських консулів, що діють у складі консульського відділу дипломатичного представництва.

Існує ще одна відмінність між цими посадовими особами. Окремі консули при призначенні на посаду отримують письмове повноваження — консульський патент. Консул розпочинає виконання своїх обов'язків після одержання згоди (екзекватури) держави перебування. Екзекватура оформляється у формі запису на консульському патенті або у вигляді окремого документа. А завідувачам консульських відділів посольств консульський патент і екзекватура, як правило, не видаються, оскільки вони діють як співробітники дипломатичного представництва.

Основні функції консульських установ визначені в статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. До них належать:

— захист у державі перебування інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб у межах, що допускаються міжнародним правом;

— сприяння розвитку торгових, економічних, культурних і наукових зв'язків між державою, що представляється, і

державою перебування, а також сприяння розвитку дружніх відносин між ними;

— з'ясовування всіма законними шляхами умов і подій у торговому, економічному, культурному і науковому житті держави перебування, повідомлення про них уряду держави, що представляється, й надання відомостей зацікавленим особам;

— виконання адміністративних і нотаріальних функцій;

— надання допомоги і сприяння фізичним і юридичним особам держави, що представляється, у тому числі і правової;

— надання допомоги морським (річковим) суднам і літакам та їхнім екіпажам;

— виконання інших функцій, покладених на консульську установу державою, що представляється, які не забороняються законами і правилами держави перебування.

Слід зазначити, що в процесі виконання своїх функцій консульські установи повинні керуватися як нормами міжнародного права, так і нормами національного права. Важливу роль у консульських зносинах відіграють двосторонні консульські конвенції, у яких, крім врегулювання загальних питань, закріплюються особливості здійснення консульських зносин між конкретними державами-контрагентами .

Консульські установи мають обмежену територіальну сферу діяльності. На відміну від дипломатичних представництв вони мають право прямих зносин тільки з місцевою владою консульського округу. Якщо ж виникає необхідність зносин з урядом держави перебування, то її можна реалізувати тільки за допомогою дипло-матичного представництва своєї держави. Якщо на консульську установу у разі відсутності дипломатичних зносин між державами покладено за згодою уряду держави, що приймає, виконання деяких дипломатичних функцій, то вона тільки в таких випадках має право зносин з урядом держави перебування.

Питання про підпорядкованість консульських установ вирішується національним законодавством держав. У більшості держав консульські установи підпорядковані міністерствам закордонних справ, а також дипломатичному представництву своєї держави в державі перебування.

Відповідно до норм міжнародного права і внутрішньодержавного права консули можуть представляти фізичних і юридичних осіб своєї держави в судах та інших органах держави перебування в порядку, передбаченому в зазначених нормах.

До найбільш поширених видів діяльності консульських установ належать: видача віз; видача і продовження термінів дії паспортів;

реєстрація громадян своєї держави, які постійно мешкають на території консульського округу; реєстрація актів громадянського стану; легалізація і нотаріальне посвідчення документів і т.д. За виконання зазначених дій консульства стягують консульські збори у валюті держави перебування. Держави можуть укласти між собою угоду про скасування стягування всіх або деяких видів консульських зборів.

Становить практичний інтересрозрізневвя функцйконсульсько-го представництва і функцій дипломатичного представництва акредитуючої держави. Тут, зокрема, слід зазначити, що:

— посольство виконує переважно політичні функції, а консульство діє переважно в економічній і соціальній сферах міждержавних зносин;

— дипломатичне представництво з прийняттям Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року (ч. 2 ст. 3) вправі здійснювати консульську діяльність, а консульські установи, як правило, не вправі здійснювати функції дипломатичних представництв, крім випадків відсутності дипломатичного представництва в країні перебування, при згоді на це влади держави перебування;

— дипломатичне представництво, у першу чергу, здійснює представницьку функцію, а консульська установа такою функцією не володіє, здійснюючи захист економічних інтересів держави, а також захист фізичних і юридичних осіб, які мають національність цієї держави;

— розірвання дипломатичних зносин між державами звичайно тягне за собою припинення діяльності дипломатичного представництва, проте консульські зносини між країнами зберігаються;

— закриття консульської установи з будь-якої причини (зниження економічної активності; зменшення кількості громадян держави, що представляється, які мешкають у визначеному регіоні держави перебування) не тягне за собою припинення дипломатичних зносин між державами;

— держава, що представляється, може після повідомлення відповідним державам доручити консульству, заснованому у певній державі, виконання консульських функцій у третій державі, якщо немає заперечення відповідних держав. У дипломатичному праві є можливість здійснення так званої кумулятивної дипломатичної місії, коли одна особа, що є дипломатичним представником в одній державі, може виконувати функції дипломатичного представника в третій державі;

— за попередньою згодою держави перебування і на підставі угоди між державою, що представляється, і будь-якою третьою

державою, консульство, засноване в першій державі, може виконувати консульські функції від імені третьої держави (виконання консульських функцій від імені третьої держави). Відповідно до міжнародного права консульські установи припиняють свою діяльність у таких випадках:

1) закриття консульської установи;

2) вихід території, на якій розташований консульський округ, з-під суверенітету держави перебування;

3) війна між державами, що раніше встановили консульські зносини.