36. Соціальний процес формування права (правоутворення) і правотворчість

Правоутворення — це процес, який включає виникнен­ня потреб суспільства у врегулюванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юри­дичне оформлення у вигляді правових норм

Правотворчість необхідно розглядати в межах ширшого поняття — правоутворення і не ототожнювати з ним.

Правотворчість — це організаційно оформлена діяль­ність уповноважених суб'єктів з ухвали, зміни та скасуван­ня правових норм, здійснювана відповідно до суспільних потреб у нормативно-правовому регулюванні.

Правотворчість виступає як офіційна складова правоут-ворення, самостійна і завершальна його стадія. Правоутво­рення здійснюється до правотворчості, поряд з нею, у ви­гляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реа­лізації права. Правоутворення здійснюється не тільки державою, а й суспільством: у правосвідомості, правовід­носинах, правомірній поведін

Ознаки правотворчості:

1. здійснюється уповноваженими суб'єктами: державою,суспільством (народом), органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами;

2. виражається у встановленні (офіційному визнанні, конкретизації) нових, зміні тих, що діють, і скасуванні за­старілих правових норм;

3. одержує завершення в письмовому документі;

4. здійснюється з дотриманням процедури підготовки і ухвалення акта.

Функції правотворчості:

1. функція первинного регулювання нових суспільних відносин, яка здійснюється шляхом видання нових за змі­стом норм права.

2. функція оновлення нормативно-правового матеріа­лу , яка передбачає зміну або скасування тих норм, які заста­ріли і не відповідають потребам суспільного розвитку

3. функція ліквідації прогалин у позитивному праві, тобто часткового або повного усунення прогалин у право­вому регулюванні суспільних відносин шляхом формулю­вання тих правил поведінки, яких бракує

4. функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає в упорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативно-правових актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових принципах нормативно-правового кодифікованого акта.

37. Принципи правотворчості

Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом правотворчості є нормативно-правовий акт.

• Правотворчість базується на таких принципах:

 гуманізм. Цей принцип означає, що завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності у системі інших соціальних цінностей;

 демократизм, який означає, що у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;

 поєднання національного і загальнолюдського. Цей принцип означає, що процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам;

 науковість. Суть цього принципу полягає у тому, що у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об'єктивним потребам правового регулювання;

 законність. Цей принцип передбачає, що процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції;

 техніко-юридична досконалість. Суть цього принципу полягає у тому, що при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки.

 гласність — ознайомлення суспільства з проектами нормативно-правових актів, вільне та конструктивне їх обговорення з метою уникнути помилок і прогалин у правовому регулюванні, підвищити його авторитетність та ефективність;