34. Священні книги (тексти)

Релігійний текст — це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, разом з релігійними, правові норми. Точніше кажучи, в такому тексті релігійні і правові приписи складають нероз­ривну єдність. Прикладом релігійного тексту може служи­ти Біблія, Тора, Коран, енцикліки (вселенські послання) римського папи тощо.

Ознаки релігійного тексту як джерела права:

1. документальний (письмовий) вираз нормативнихприписів;

2. богонатхненний характер. Передбачається, що ви­кладені в релігійному тексті норми стали відомими людям завдяки одкровенню (діалогу Бога і людини), яке зазнав,пророк, святий, блаженний. Наприклад, Декалог (Десять заповідей), за переказами, був наданий Мойсею Богом на горі Синайській, а він, у свою чергу, ознайомив з ними єв­рейський народ;

3. переплетення правових і релігійних, а іноді й мораль­них норм у рамках одного документа. Наприклад, припис Корану про майнові права жінки свідчить: «А коли ви від­даєте їм їх майно, то беріть до них свідків. І достатньо Ал­лаха як рахівника!»;

4. персональний характер, інакше кажучи, на відміну від інших правових форм, релігійний текст поширюється тільки на віруючих, що належать до певної релігії (або,конфесії/толку в рамках релігії)

5. метафорична і, як правило, казуїстична форма викладу приписів. Наприклад, Сунна свідчить, що пророк

Мухаммед подарував своїй дочці подушку, коли вона вихо­дила заміж: на основі цієї притчі склався правовий інститут приданого в мусульманському праві.

Норми, що містяться в релігійних текстах, неоднорідні за своїм характером. їх можна поділити на доктринальні (віроповчальні), етичні, обрядово-богослужебні, правові. І хоча ці види норм тісно пов'язані між собою, між ними є певні відмінності як за функціональним призначенням, так і за характером впливу на соціальні відносини.

Правовими нормами слід вважати релігійні норми, які через їх визнання державою або через характер самих су­спільних відносин, або з інших причин набули властивості норм права. Такі норми в різних релігіях можуть мати ек­лектичний характер або утворювати цілі системи.

Релігійні тексти признаються як нормативно-правові акти в рамках систем канонічного (християнського) права і мусульманського права. Крім того, в Ізраїлі релігійний текст — Тора — діє разом зі світським правом. Додатковим стосовно релігійного тексту джерелом права виступають його тлумачення, розроблені богословами, мудрими людь­ми, церковними авторитетами.

35. Юридична доктрина як джерело права

Юридична доктрина — це науково оформлені концеп­туальні ідеї, спрямовані на вдосконалення правового регу­лювання. У системі національного права України і деяких інших країн юридична доктрина використовується при розробці нових законів. У системі міжнародного права юридична доктрина використовується як самостійне, хоча й допоміжне джерело.

Специфіка цього джерела полягає в тому, що воно не є результатом нормотворчої діяльності органів держави або певних соціальних спільнот, вираженим у нормативно-правових актах, договорах, судових рішеннях і звичаях.

Юридична доктрина — це розроблені та обґрунтовані вче-ними-юристами положення з проблем права, які мають властивості соціального регулятора суспільних відносин

Ознаки юридичної доктрини як джерела права:

1. соціальна значущість. Джерелом права є не будь-яка концепція, а тільки така, яка є теоретико-прикладною розробкою актуальної для суспільства юридичної проблеми

2. наукова обґрунтованість. Джерелом права може бути тільки логічно викладена, аргументована наукова теорія, яка підтверджена практикою.

3. авторитетність. Необхідно, що доктрина була за­ пропонована висококваліфікованим ученим відповідній доктрині спеціалізації. Наприклад, у міжнародному праві існує доктрина Кальво про неприпустимість збройного втручання з боку якої-небудь держави у внутрішні справи іншої держави з метою стягування з останньої боргів.

4. практичне значення. Юридична доктрина є джере­лом права тільки тоді, коли її можна використовувати для розвитку та/або вдосконалення законодавства, впорядку­ вання суспільних відносин, не врегульованих правом

За наявності в доктринальних розробках вказаних ознак їх можна віднести до юридичної доктрини як джерела права.

Отже, юридична доктрина є неформальним джерелом, джерелом права в ідеальному розумінні. Правосвідомість юристів, їхні погляди, сформульовані в наукових концеп¬ціях, впливають на процес формування і застосування права.

Доктринальні положення набувають зовнішнього оформ¬лення за рахунок інших правових явищ (у першу чергу — судової практики, а також нормативно-правових актів). Сприймаючи доктрину, вони деталізують її положення, додаючи їм характер конкретних правил поведінки .

Правова доктрина є безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилаються на праці вчених, а також в релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм базуються на правилах загальнообов'язкової поведінки, які взяті з праць видатних юристів. Єдина думка щодо змісту поняття «юридична доктрина» відсутня. Більшість учених вважають, що доктрина є юри­дичною наукою, а також актами тлумачення законодавства. Разом із тим, інші розрізняють поняття «юридична доктри­на» , «акти тлумачення права» й «юридична наука», визна­чаючи доктрину як новелістичну теорію, що відображає наукову думку, яка через свою глибину й авторитетність потребується суспільною практикою і певним чином впли­ває на законодавця.

Отже, юридична доктрина є неформальним джерелом, джерелом права в ідеальному розумінні. Правосвідомість юристів, їхні погляди, сформульовані в наукових концеп­ціях, впливають на процес формування і застосування права.