32. Нормативно-правовнй акт. Закони і підзаконні акти..

Н-п акт – це письмовий документ законодавчого органу, який містить н-п припис (юридичну норму).

Ознаки н-п акту:

1. він є формально - обов’язковим волевиявленням компетентного суб’єкта.

2. містить нормативний припис

3. є загальнообов’язковим щодо суб’єктів. поведінку яких регламентує.

4. має письмову та юридичну форму виразу.

Юридичні властивості н-п. актів:

• є формально обов’язковим волевиявленням держави;

• містять правила поведінки загального характеру;

• приймаються тільки певними державними органами;

• мають точно визначені зовнішні реквізити;

• публікуються у спеціальних ( офіційних) виданнях

• поширюють свою чинність на певний час, певну територію, певне коло суб’єктів;

• має юридичну силу - специфічна властивість н-п. актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

Законодавчі акти:

1. Конституція України — Основний Закон держави.

2. закони, прийняті на референдумі;

3. закони України - нормативно-правові акти Верховної Ради України:;

Підзаконні нормативно-правові акти:

4. постанови ВР України;

5. постанови Кабінету Міністрів України;

6. накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

7. розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,

8. рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.

9. нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

10. укази Президента України;

33. Нормативно-правовнй договір. Міжнародні і внутрідержавні договори.

Нормативний договір — це угода між двома і більше суб'єктами правотворчості, що встановлює правові норми, обов'язкові для невизначеного кола осіб і розраховані на багатократне застосування. Нормативний договір є основною формою в системі міжнародного права, і все ширше викори­стовується в національних системах права (наприклад, Федеральний договір Російської Федерації у 1992 p.).

За сферою дії розрізняють міжнародні та внутрішньо­державні договори. Міжнародний договір — це угода між суб'єктами міжнародного права і, в першу чергу, між дер­жавами, покликана регулювати виникаючі між ними від­носини шляхом встановлення, припинення або зміни їхніх взаємних прав і обов'язків. Існують різні види міжнародних договорів: двосторонні і багатосторонні; політичні, еконо­мічні договори і договори, що укладаються зі спеціальних питань. У ряді держав (у т.ч. в Україні) міжнародні дого­вори, в яких беруть участь ці держави, розглядаються як складова частина національної правової системи.

Яскраво вираженим прикладом внутрішньодержавного нормативного договору може служити колективний до­говір, що укладається на підприємствах і установах між працедавцями (адміністрацією) і працівниками в цілях регулювання їхніх трудових, соціально-економічних та

інших відносин. Зміст колективного договору складають взаємні зобов'язання сторін із питань праці, заробітної платні, відпусток, медичного обслуговування та соціально­го забезпечення у разі втрати працездатності, скорочення робочих місць, із питань навчання новим спеціальностям і підвищення кваліфікації. Усі умови і зобов'язання сторін, мають неодмінний характер для підприємств і установ, на які вони поширюються. У них містяться загальнообов'яз­кові правила поведінки, що мають, проте, строго обмеже­ний, локальний характер.

угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків); у конституційному праві (наприклад, Конституційний Договір 1995 року між Верховною Ра¬дою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України); в трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладається між трудовим колективом і власником підприємства) та інших галузях права.

Роль нормативних договорів в умовах ринкових відносин зростає, що пов'язано з тим, що вони є швидким, зручним і простим способом регулювання, який дозволяє враховувати взаємні інтереси суб'єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.