1. Юриспруденція та її склад.

Держава і право — це соціальні явища. Тому юриспруденція (юридична наука) — розгалужена система знань про державу і право — належить до суспільних наук.

Юридична наука вивчає право як особливу систему соціальних норм, окремі структурні підрозділи права, будову, сутність і функціонування держави. Відмінність держави і права, в юриспруденції виділяють дві основні підсистеми знань: правознавство і державознавство.

Імовірно, найточнішим критерієм класифікації є предмет науки, тому юридичні науки можна поділити на такі групи:

1)теоретичні юридичні науки (теорія держави і права, філософія права, соціологія права,

порівняльне правознавство). Ці науки вивчають, формулюють і систематизують найбільш загальні юридичні поняття і категорії;

2)історико - юридичні науки (зарубіжна та вітчизняна історія держави і права, історія політичних і правових учень). Ці науки вивчають процеси становлення й розвитку держави і права, а також розвиток теоретичних уявлень про державу і право;

3)галузеві науки (наука конституційного права, наука адміністративного права, наука цивільного права, наука кримінального права). Галузеві науки вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;

4)міжгалузеві науки (наука банківського права, наука екологічного права тощо).Вони вивчають і пояснюють сенс норм та інститутів, що споріднені за змістом, але належать до різних галузей права;

5)організаційні науки. Ці науки вивчають організацію та діяльність державних органів (наука державного будівництва), органів місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органів;

6)прикладні науки (криміналістика, кримінологія, судова медицина, юридична психологія). Ці науки вивчають правові явища не тільки за допомогою юридичних, а й за допомогою спеціальних неюридичних методів, запозичених з інших наук (технічних, медичних, тощо);

7)міжнародно-правові науки (наука міжнародного публічного права, наука міжнародного приватного права).

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, приватизація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків.

У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки.

Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами — переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.

2. Предмет та функції теорії держави і права.

Предметом теорії держави і права є найбільш загальні закономірності виникнення, буття, функціонування та розвитку держави і права.

Закономірність — це стійкий причинно-наслідковий зв'язок між явищами (процесами), який існує об'єктивно (тобто незалежно від волі людей).

Предмет теорії держави і права включає:

1) сутність і соціальне призначення державних і правових явищ;

2) закономірності та випадковості виникнення, функціонування та розвитку держави і права;

3) систему понять і категорій, що використовуються в юриспруденції (право, держава, їхня сутність, функції,форми; норми права, правовідносини, реалізація права,правопорядок тощо);

4) правові принципи, аксіоми, що використовуються юридичною теорією та практикою;

5) теоретичні моделі правотворчої, правозастосовної та інтерпретаційної практики;

6) прогнози та практичні рекомендації щодо вдосконалення та розвитку права і держави.

Предмет теорії держави і права складають явища, які можна назвати азбукою юриспруденції. Без засвоєння цих явищ неможливо правильно та грамотно вивчати закони, складати угоди та договори, тлумачити їхній зміст.

Функції теорії держави і права — це основні напрями її впливу на розвиток юридичної науки та юридичної практики.

1. Гносеологічна (пізнавальна) функція теорії держави і права полягає в пізнанні правових явищ, як уже відомих, так і нових, у проникненні в глибинні проблеми їхньої сутності. Вказана функція умовно може бути розділена на «підфункції»: онтологічну (констатуючу), інтерпретаційну (пояснювальну) та евристичну (пошукову).

2. Методологічна функція виражається у формуванні понятійного апарату та методологічного інструментарію системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує нормальне спілкування фахівцями різних галузей права.

3. Прогностична функція полягає у виробленні науково-обґрунтованих прогнозів щодо перспектив і тенденцій розвитку права, правової системи, «передбачення» того, яким якісним і кількісним змінам піддадуться існуючі політико-правові явища.

4. Практична (практико-орієнтуюча) функція полягає в тому, що результатом пізнавальної активності повинні бути вироблені та апробовані наукою рекомендації по вдосконаленню нормотворчої, правозастосовчої, правоохоронної діяльності.