126. Страта карла 1 Стюарта

спалахнуло повстання в Ірландії, де Карл зібрав гроші від католиків, пообіцявши їм пільги, але не додержав обіцянки. Після остаточного розриву з парламентом Карл 23 серпня 1642 року, підняв у Ноттінгемі королівський прапор, з чого формально почалась громадянська війна. Після перших перемог Карла та нерішучих битв 1644 й 1645 років, 14 липня 1645 року відбуласьбитва під Несбі; тут у переможеного Карла було захоплено його папери, що викрили його оборудки з католиками, звернення по допомогу до іноземних держав, угоду з ірландцями. У травні 1646 року Карл з'явився у таборі шотландців у Келгемі й утримувався в Шотландії майже як в'язень, лавіруючи у своїх обіцянках між пуританами та пресвітеріанами, поки у січні 1647 року його за 400000 фунтів стерлінгів передали в руки англійського парламенту, який ув'язнив його у Гольмбі під суворий нагляд. Звідси, захопленого армією Карла перевели у Гемптон Кортський палац.

Кромвель і Айртон запропонували йому умови повернення влади, дуже помірковані; але Карл, сподіваючись отримати більше вигід, таємно перемовлявся з парламентом і шотландцями й ухилявся від пропозицій Кромвеля; у листопаді 1647 року він втік наострів Вайт, але невдовзі знову потрапив у полон. З полону Карла намагався врятувати Артур Капель, але сам був змушений здатись у полон генералу Томасу Ферфаксу під Колчестером.

Суд і страта

Підбурення до повстання, спроби яких Карл продовжував здійснювати з в'язниці, призвели до петицій від усіх полків про призначення суду над ним. «Охвістя» обрало 150 комісарів (потім число їх зменшилось до 135), з юристом Джоном Бредшоу на чолі, для суду над королем. Карл постав перед цим судилищем, яке визнало його винуватим як тирана, зрадника й ворога вітчизни, та засудило його до смерті. 30 січня 1649 року Карла було страчено у Вайтхоллі. У передсмертній промові Карл заявив з ешафоту натовпу: «Я маю сказати вам, що ваші вольності та свободи полягають у наявності уряду, у тих законах, які найкращим чином забезпечують вам життя і збереження майна. Це відбувається не через участь в управлінні, яке у жодному разі вам не належить. Підданий і володар — це абсолютно різні поняття». За кілька хвилин до страти Карл I продовжував відстоювати абсолютизм з такою самою впертістю, як і в роки найбільшого розквіту своєї могутності. Останньою його фразою є: «Пам'ятайте!» Після страти кат підняв голову колишнього короля, але слова «ось голова зрадника» (традиційні під час страти зрадників і ворогів держави) не вимовив. Сучасники відзначають близький до шокового стан натовпу. У безпрецедентному жесті, голову короля пришили назад до тіла, щоб родичі мали можливість гідно попрощатись і поховати його.

Тіло Карла відвезли у Віндзор, де й було поховано 8 лютого у каплиці Генріха VIII.

127.Протекторат Кромвеля

З моменту проголошення республіки верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких «чисток» залишилися виключно індепенденти. Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Вона й забезпечила проведення всіх тогочасних реформ. Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Розуміючи неминучість переобрання, депутати прагнули закріпити за собою місця з новому парламенті. Відтак Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), в якому були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали «парламентом святих» (через побожність депутатів). «Святі» прийняли низку важливих реформ: • оголосили свободу совісті (віросповідань); • запровадили цивільний шлюб; • ввели вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину; • вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому статуті (кодексі), прийнятому 1653 р. Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив «парламент святих». За згодою армії було прийнято нову конституцію («Знаряддя управління»), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках всю виконавчу владу, отримував право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в його руках було більше влади, ніж у короля напередодні революції. Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою. Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, розділив країну на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва. Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою, яка трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах диктатора у зовнішній політиці. Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерк у Бельгії, що знаходилося під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайка і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. «Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі».