122.Скинення Філіпа 2 у Нідерландах

Царювання Філіпа II

Від свого суверенітету над неавстрійськими володіннями, включаючи Нідерланди, Карл V відмовився 25 жовтня 1555 року на користь свого сина Філіпа. 16 січня 1556 він аналогічно передав йому й іспанську корону. В результаті розділу імперії Філіп II отримав Іспанію, Королівство обох Сицилій, Нідерланди, Франш-Конте, Мілан, володіння в Америці та Африці. Посилюючи вертикаль влади (абсолютизм), Філіп позбавив Арагон і Кастилію, а також Каталонію — економічно найважливіші для імперії регіони — значної частини середньовічних вольностей.

У той час, як Карл V був уродженцем Нідерландів, Філіп II був для цієї країни іноземцем, вихованим в Іспанії. До цього додався конфлікт з централізованим урядом та релігійний розкол, в якому король як католик почав рішучу боротьбу з «протестантською єрессю». Ця політика Філіпа II спричинила невдоволення, а потім і виступи опозиційно налаштованих шарів нідерландського дворянства й аристократії. В опозицію королю стали принц Вільгельм Оранський, граф Егмонт, граф Горн та інші.

123.Поразка революції на півдні Нідерландів

Заколот французьких військ. Поразка революції на півдні країни і його причини. Розгромивши народні рухи в містах і сільської місцевості, принц Оранский знову звернувся по допомогу до Франції. В 1582 г. герцог Франциск Анжуйский удруге вступив у Нідерланди. Оранжисты покладали на нього всі свої надії, але герцог терпів військові поразки, війська його лагодили насильства й мародерствували, а сам він потурав католицьким священикам і прочим реакціонерам. Зрештою герцог підняв заколот з метою захоплення південних провінцій і приєднання їх до Франції. Заколот був подавлений, але положення Фландрії й Брабанта стало катастрофічним. Оцінюючи роль принца Оранского в цій авантюрі, Маркс писав: «Ця його мудрість знову кинула Східну й західну Фландрію в пащу католикам і аристократам-вельможам. Їх можна було стримувати тільки «демагогією» (!) їхніх міст»'. '

Тим часом Олександр Фарнезе проводив митецьку политику, осаджував і брало одне місто за іншим, пропонуючи їм досить легкі умови капітуляції. З падінням Антверпена в,1585 г. усі південні провінції знову виявилися в руках іспанців, що розгорнули потім настання на північ.

Ряд причин визначив подібний результат подій у південних провінціях. Репресії з боку дворянських заколотників і оран-жистов, грабежі й насильства найманців деморалізували народні маси, а підступ іноземних авантюристів скомпрометував у їхніх очах саму ідею визвольної війни. І без того недостатньо міцна соціальна база революційного руху на півдні країни була остаточно розмита. До цього додався повний розлад економіки. Мануфактури Фландрії й Бра-банта внаслідок війни з Іспанією втратили й джерела сировини, і ринки збуту. Промислові міста півдня особливо сильно постраждали від воєнних дій. Власники мануфактур разом зі своїми капіталами й кваліфікованими працівниками заюшили в північні провінції, де положення було більш сприятливим. На півдні ж зміцнювалися реакційні й консервативні прошарки бюргерства й купецтва в містах, а в селі відновили своє пануюче положення дворяни, зв'язані своїми інтересами з католицизмом і Іспанією. У цих умовах натиск, що підсилився, іспанців забезпечив торжество реакції й поразка революції й визвольної війни в південних провінціях. Так завершився на півдні третій етап революції.