109.Кардинал Рішельє

Арман Жан дю Плессі, герцог де Рішельє - французький політичний діяч, кардинал. Був прозваний «червоним кардиналом».

Він був молодшим з п'яти дітей колишнього головного прево Франції Франсуа дю Плессі і дочки адвоката Паризького парламенту. Сім'я була обтяжена величезними боргами і жила в страшній злиднях. Провівши нещасливе, повне позбавлень дитинство, все своє доросле життя герцог намагався відновити честь своєї сім'ї і оточити себе розкішшю. Він готувався до військового поприща, успадкувавши титул маркіза дю Шиллу. Відмова середнього брата від церковної кар'єри дозволив йому прийняти ім'я Рішельє і сан єпископа Люсонського у віці двадцяти двох років.

Рішельє привернув увагу королеви-регентші Марії Медичі, матері Людовика XIII, і вона зробила його своїм радником. Крім того, він був призначений також духівником юної Анни Австрійської.

В одна тисяча шістсот двадцять два-му році Рішельє отримав сан кардинала, у 1624-му увійшов до складу Королівської ради, став першим міністром і до кінця життя залишався фактичним правителем

Франції. У 1631-му році Рішельє був привласнений титул герцога.

Рішельє прагнув до зміцнення абсолютизму, сприяв розвитку культури та літератури, заснував «Французьку Академію», сприяв реконструкції Сорбонни. Він протегував художникам і поетам, заохочував таланти, сприяв розквіту французького класицизму. Рішельє, Він і сам був дуже плідним драматургом, його п'єси друкувалися в першій відкритої за його ініціативою королівської друкарні.

Під час свого правління Рішельє провів адміністративні, фінансові, військові реформи, придушував феодальні заколоти, народні повстання. Будучи противником гугенотів (протестантів), позбавив їх політичних прав і військових привілеїв. Але в той же час, дарована їм свобода відправлення культу і судові гарантії поклали кінець релігійним війнам у Франції. Він же втягнув Францію в Тридцятирічну війну 1618-48.

Кардинал Рішельє помер у грудні 1642-го року і був похований у церкві на території Сорбонни, на згадку про підтримку, надану університету Його Високопреосвященство є.

Його сучасники-французи не любили його і радісно святкували позбавлення від тиранії, однак у наш час французи вважають його одним з найвидатніших людей в історії Франції.

110.Правління Людовіка 14 у Франції

Людо́вик XIV *5 вересня 1638 — 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім’я Людовик. Батько — Людовик XIII. Його матір’ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька воєн) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію іНідерланди. Людовик XIV відомий як заступник мистецтв та наук.

Людовик XIV був коронований 7 червня 1654 року в Реймсі. На престолі Франції король був протягом 72 років — довше за всіх інших європейських королів в історії (із монархів Європи довше при владі були тільки деякі правителі дрібних князівств Священної Римської імперії). За цей час він пережив трьох дофінів — власного сина, внука та правнука. Помер Людовик XIV 1 вересня 1715 року від рани,

1661, першим рішенням Людовика XIV було скасувати посаду головного міністра і взяти контроль над урядом в свої руки, проти його оточення не було впевнене в його державних талантах. Таким чином, Людовік мав довести свою здатність керувати державою.

Жан-Батист Кольбер поінформував короля про повний занепад державної казни[4], спричинений руйнівною війною проти Іспанії. Король створив спеціальну юридичну палату правосуддя для розслідування рахунків фінансистів.

Молодий король прагне поставити всі релігійні течії в королівстві під свій контроль. Він заохочує навернення протестантської знаті в католицизм. З іншого боку, 13 грудня 1660 король повідомляє Парламент про своє рішення викорінити янсенізм. В 1664 Людовик розпускає таємні зібрання. Король встановлює королівське право в декількох французьких єпископствах, попри протести Папи та янсеністських єпископів, проводячи, таким чином, галіканістську політику.

[ред.]Від примирення з Папою до зближення з релігійною партією

До 1672, після розриву стосунків з гугенотами, королю вдається об'єднати навколо себе всі церковні течії. Він призначає Симона Арно де Помпон, давнього прихильника янсенізму, державним секретарем, в 1671 призначає Боссюе, одного з найвідоміших представників релігійної партії при дворі, наставником дофіна. Король також зближується з Папою та єзуїтами. Папа примиряється з янсеністами. В 1669 укладаєтьсяЦерковний мир між Святим Престолом та янсеністами.