101. Єлизавета 1 Англійська

Єлизаве́та I (Єлизаве́та пе́рша, короле́ва А́нглії) (англ. Elizabeth I of England) (*7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королеваАнглії та Ірландії (1558–1603).

Відома під прізвиськами Королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс, Єлизавета була 5-м й останнім монархом династії Тюдорів. Донька короля Генріха VIII, Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена неправонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований Третім законом про спадщину виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії Тюдор без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою зі звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та допомозі протестантській церкві.

мовчу». Ця стратегія, не завжди схвалена її радниками, часто рятувала її від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність в міжнародних відносинах та не надто сповнену ентузіазмом підтримку кількох безрезультатних та не спритних військових кампаній в Нідерландах, Франції й Ірландії, поразка Іспанської Армади назавжди пов'язала її ім'я з однією з найграндіозніших перемог ванглійській історії. Не більш ніж 20 років після її смерті, її вже вважали правителькою золотого віку — образ, який досі домінує погляди англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера (англ. Elizabethan Era) знаменита, перш за все, квітучою англійською драматургією, очоленою Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу, та мореплавну доблесть таких англійських шукачів пригод, якФренсіс Дрейк.

Міжнародна політика Єлизавети була значною мірою оборонною. Винятком була катастрофічна окупація Гавра з жовтня 1562 р. до червня 1563 р, коли гугенотські союзники Єлизавети вступили в бій проти католиків, щоб відібрати порт. Єлизавета намірялась обміняти Гавр на Кале, яке було взяте Францією в січні 1558 р. Вона послала армії в Шотландію в 1560 р, намагаючись перешкодити французам використати північне королівство як форпост. В 1585 р, вона підписала Нонсачський Договір з голландцями, щоб заблокувати іспанську загрозу Англії. Тільки на морі Єлизавета дотримувалась агресивної поведінки. Це допомогло у війні з Іспанією, 80 % якої пройшло у морі. Вона посвятила в лицарі Френсіса Дрейка після його навколосвітньої подорожі у 1577–1580 рр., що був знаменитий своїми нападами на іспанські порти та судна. Елементипіратства та самозбагачення надихали англійських мореплавців, над якими королева майже не мала контролю. Під час її правління пройшла перша постійна колонізація Нового Світу. Колонія Вірджинія була названа в честь Єлизавети в 1584 Сером Волтером Релі і його експедицією.

102.Колоніальна експансія в Англії

дним із головних напрямів англійської зовнішньої політики кінця XIX ст. було розширення колоніальної імперії. У 1875 р. уряд Дізраелі купив у Єгипту контрольний пакет акцій побудованого французами Суецького каналу. Це забезпечило Англії контроль над важливою водною артерією, яка відкрила англійському флотові найкоротший шлях до Індії та інших колоній. У 1876 р. королева Вікторія прийняла титул імператриці Індії. Англійські колоніальні володіння почали офіційно іменуватися Британською імперією.

У 80-90-х pp. XIX ст. колоніальна експансія Великої Британії досягла найбільшого розмаху. На той час англійці оволоділи Бірмою, Нігерією, Сомалі, Кенією, Танганьїкою, Угандою та частиною Південної Африки. Площа колоніальних володінь збільшилася до 33 млн кв. км, а чисельність населення — з 200 млн до 370 млн осіб. Площа самої Великої Британії становила менше 1% площі її колоніальних володінь, чисельність населення —менше 12%.

На початку XX ст. колоніальна експансія Англії продовжувалася. Прагнучи створити неперервну лінію британських володінь від Каїра до Кейптауна і захопити природні багатства Південної Африки, англійці 1899 р. розпочали війну проти двох невеликих південноафриканських республік — Трансваалю та Оранжевої (Помаранчевої). Вони були багаті на золото й алмази; населяли їх бури — вихідці з Голландії, які колонізували ці території, а місцеве населення перетворили на рабів.

Війна проти бурів тривала два з половиною роки. Попервах англійці зазнали поразки. Бури спиралися на допомогу Німеччини та інших суперників Англії. їхню боротьбу підтримувала частина світової громадськості. Але сили були нерівними. У 1902 р. Трансвааль та Оранжева (Помаранчева) республіки стали частиною Британської імперії. Зваживши на інтереси білого населення цих колоній, Англія вирішила надати їм права домініонів — самоврядних частин Британської імперії зі своїми парламентом та урядом.

Це дало змогу бурам стати згодом домінуючою силою в політичному житті колоній, що їх 1910 р. було об'єднано у Південно-Африканський Союз (ПАС). Статус домініонів отримали всі колонії, в яких проживали білі переселенці: Канада (1867 p.), Австралія (1900 р.), Нова Зеландія (1907 p.).

Крім загарбань колоній, Англія брала активну участь у розподілі сфер впливу в Китаї, Ірані, Таїланді (Сіамі), Туреччині, активно боролася за ринки Латинської Америки.