96. Військові завоювання Сулеймана 1 Кануні

Сулейма́н І Пи́шний або Кануні (Законодавець) (тур. Süleyman Kanuni) ( 27 квітня]] 1494, Трабзон — 5 вересня 1566, Сігетвар) — османський султан з 1520 до 1566. Був сином Селіма І Грізного та Хафізи. Сулейман став найвизначнішим правителем Сходу XVI ст., будучи на вершині військової, політичної і економічної могутності Османської імперії.

Титули Сулеймана — султан султанів (шах шахів, цар царів), Тінь Бога на Землі, Цезар усіх земель Риму (після взяття Риму — Константинополя, османські султани взяли собі титул «римського імператора»). Дружиною Сулеймана I була Настя Лісовська («Роксолана»).

У часи його панування Османська імперія досягла піку своєї могутності. Сулейман I проводив численні війни, в результаті яких розширив територію Османської імперії. Він був найбільшим, з погляду обсягу приєднаних земель, османським завойовником. Провів реформу адміністрації, армії, фінансів. Був також меценатом і поетом (писав під псевдонімом Мухіббі).

Війни в Європі

Після смерті батька Селіма I 1520 року Сулейман успадкував трон і відразу ж почав готуватися до розширення й зміцнення імперії. Він отримав від Селіма I добре навчену армію, і вже 1521 року починає війну із давнім і непримиренним ворогом - Угорщиною. Захоплює на її кордонах стратегічно важливу фортецю Белград, яка до його правління не піддавалася нікому.

У липні 1522 року султан особисто очолив армію і розпочав облогу острова Родос в Егейському морі. Родоські лицарі (госпітальєри) були вправними воїнами, а сучасники називали їх "Останніми хрестоносцями".

Турецько-перська війна

Забезпечивши охорону кордонів на заході, султан розпочинає боротьбу зі своїми ворогами в Азії, в першу чергу із постійною загрозою з боку шиїтів з династії Сефевідів у Персії.

В 1533-1538 роках він здійснює декілька походів на Персію проти перського шаха Тагмаспа І. Турки захоплюють Вірме­нію і Азербайджан з Тебрізом, давню столицю халіфів Багдад (грудень 1534 р.), а також святині шиїтів Неджеф і Кербелу. Будучи сунітами, турки перешкоджали шиїтам ходити на прощу в ці святі для них міста. Турецько-перська війна аж до 1555 року, коли султан укладає мирну угоду з персами. За її умовами турки окуповують Вірменію (Ерзерум, Ван, Єреван), північну Персію (Тебріз) й усю Грузію[1].

[ред.]Війни в Північній Африці та Середземномор'ї

В 1533 р. до Османської імперії були приєднані колишні володіння іспанців в Алжирі. В 1551 р. у Північній Африці іоанніти були вибиті з Тріполі.

Восени 1528 р. Сулейман висилає на Середземне море флот на чолі з колишнім піратом Хайреддіном Барбароссою. 27 вересня останній перемагає біля бухти Превезе об'єднаний флот Габсбургів та Венеціанської республіки, після чого Туреччина як мінімум на 30 років забезпечила собі майже повний контроль над морем від Гібралтару до Сирії.

В 1536 р. Сулейман уклав угоду із Францією. Ненависть французьких монархів до Габсбургів була така велика, що вони не тільки пішли на цей несподіваний союз, але й активно виконували роль союзника. Франциск I, король Франції, прагнув використовувати напір османів на сході, щоб зв'язати руки своїм габсбурзьким суперникам на заході. Врешті-решт з'явилися на світ знамениті капітуляції 1536 р., за якими Сулейман надав французам торгівельні привілеї, які зробили Францію головним західним торговельним партнером Османської імперії, створивши засади французьких інтересів і впливу в Леванті.

Поки Сулейман I вів війни з Персією, Барбаросса з флотом здійснював блискавичні рейди в південноєвропейських портах і на Півночі Африки.

В останній період життя Сулейман періодично вів війни, щоб зміцнити безпеку імперії. Так, 1555-1557 рр. турки захопили Судан, протягом 1559 року - Північну Еритрею й африканське узбережжя Червоного моря, декілька островів у Егейському морі, Пелопоннеський півострів. Коли султану виповнилося 72 роки, він повів 100-тисячну армію в новий похід на Австрію. 5 вересня 1566 року Сулейман I помер у військовому таборі під час облоги угорського міста Сегетвар, що його відчайдушно захищав австрійський гарнізон. Уміння султана поєднувати дії піхоти, кавалерії, артилерії й талант найкращих на той час військових інженерів було неперевершеним.