88. Династія Мінамото. Перший Сьогунат

Японія в епоху першого сьогунату Мінамото (1192-1335 рр.)

У 1192 р. відбувається круто повертає в історичній долі країни, верховним правителем Японії з титулом сегун став Мінамото Ерімото - голова впливового на північному сході країни аристократичного будинку. Ставкою його уряду (бакуфу) стало місто Камакура. Сьогунат Мінамото тривав до 1335 Це був час розквіту міст, ремесла і торгівлі Японії. Як правило, міста росли навколо монастирів і ставок великих аристократів. Розквіту портових міст на перших порах сприяли японські пірати. Пізніше в їх процвітання почала відігравати роль регулярна торгівля з Китаєм, Кореєю та країнами Південно-Східної Азії. В XI ст. налічувалося 40 міст, в XV ст. - 85, у XVI ст. - 269, в яких виникали корпоративні об `єднання ремісників і торговців (Дза).

З приходом до влади сьогуна якісно змінився аграрний устрій країни. Провідною формою землеволодіння стає дрібне самурайський, хоча продовжували існувати великі феодальні володіння впливових будинків, імператора і всесильних васалів Мінамото. У 1274 і 1281 рр.. японці зробили успішний опір вторгненню монгольської армії.

У наступників першого сьогуна владу захопив будинок родичів Ходзьо, Сіккенамі що називалися (правителями), при яких зявилося подобу дорадчого органу з вищих васалів. Будучи опорою режиму, васали несли спадкову охоронну і військову служби, призначалися на посаду адміністраторів (дзіто) у вотчини і державні землі, військовими губернаторами у провінції. Влада військового уряду бакуфу обмежувалася тільки військово-поліцейськими функціями і не охоплювала всієї території країни.

При сьогуна і правителів імператорський двір і уряд кіотському не були ліквідовані, бо військова влада не могла керувати країною без авторитету імператора. Військова влада правителів значно зміцнилася після 1232, коли імператорським палацом була зроблена спроба ліквідувати влада сіккена. Вона виявилася невдалою - вірні двору загони були розгромлені. За цим пішла конфіскація що належать прихильникам двору 3000 сеен.

Сьоґунат (яп.幕府 — бакуфу) — самурайський уряд, який очолює сьоґун.

В історії Японії таких урядів було три. Перший був заснований Мінамото но Йорітомо у місті Камакура. Сьоґунати називаються за місцем заснування або за іменем роду засновника.

89. Другий сьогунат

Другий сьогунат в Японії виникло в ході тривалих усобиць князів знатних будинків. Протягом двох з половиною століть чергувалися періоди міжусобиць і зміцнення централізованої влади в країні. У першій третині XV ст. позиції центральної влади були найбільш сильними. Сегуни перешкоджали зростанню контролю військових губернаторів (сюго) над провінціями. З цією метою, в обхід сюго, вони встановлювали прямі васальні звязку з місцевими феодалами, зобовязували сюго західних і центральних провінцій проживати в Кіото, а з південно-східній частині країни - в Камакура. Однак період централізованої влади сьогунів був недовгим. Після вбивства в 1441 сьогуна Асікага Есінорі одним з феодалів у країні розгортається міжусобна боротьба, що переросла у феодальну війну 1467-1477 рр.., Наслідки якої позначалися ціле століття. В країні наступає період повної феодальної роздробленості.

У роки сьогунату Муроматі відбувається перехід від дрібного і середнього феодального землеволодіння до великого. Система вотчин (сеен) і державних земель (корі) занепадає через розвиток торговельно-економічних звязків, що руйнували замкнуті межі феодальних володінь. Починається формування компактних територіальних володінь великих феодалів - князівств. Цей процес на рівні провінції йшов також по лінії приросту володінь військових губернаторів (сюго рекоку).

В епоху Асікага поглибився процес відокремлення ремесла від землеробства. Ремісничі цехи виникали тепер не тільки в столичному районі, а й на периферії, концентруючись в ставках військових губернаторів та садибах феодалів. Виробництво, орієнтований виключно на потреби патрона, змінилося виробництвом на ринок, а участь сильних будинків стало полягати в наданні гарантії монопольних прав на заняття певним видом виробничої діяльності в обмін на виплату грошових сум. Сільські ремісники переходять від бродячого до осілого способу життя, виникає спеціалізація районів сільських.

Розвиток ремесла сприяло зростанню торгівлі. Виникають спеціалізовані торгові гільдії, що відокремилися від ремісничих цехів. На перевезення продуктів податкових надходжень зріс шар торговців тоімару, який поступово перетворився на клас торгівців-посередників, які транспортували найрізноманітніші товари та займалися лихварством. Місцеві ринки концентрувалися в районах гаваней, переправ, поштових станцій, меж сеен і могли обслуговувати територію радіусом від 2-3 до 4-6 км.

Центрами країни залишалися столиці Кіото, Нара і Камакура. За умовами виникнення міста ділилися на три гурту. Одні виросли з поштових станцій, портів, ринків, митних застав. Другий тип міст виникало при храмах, особливо інтенсивно в XIV в., І мав, як і перше, певний рівень самоврядування. Третім видом були ринкові поселення при замках військових і ставках провінційних губернаторів. Такі міста, нерідко що створювалися з волі феодала, знаходилися під повним його контролем і мали найменш зрілі міські риси. Пік їхнього зростання припадав на XV століття.

Після монгольських навал влади країни взяли курс на ліквідацію дипломатичної та торгової ізоляції країни. Прийнявши заходи проти нападників на Китай та Корею японських піратів, відновило бакуфу дипломатичні і торгові відносини з Китаєм в 1401 До середини XV ст. монополія торгівлі з Китаєм знаходилася в руках сьогунів Асікага, а потім почала йти під егідою великих купців і феодалів. З Китаю зазвичай привозили шовк, парчу, парфумерію, сандалове дерево, порцеляну та монети мідні, а відправляли золото, сірку, віяла, ширми, лаковані посуд, мечі і деревину. Торгівля велася також з Кореєю і країнами Південних морів, а також з Рюкю, де в 1429 р. було створено обєднане держава.

Соціальна структура в епоху Асікага залишалася традиційною: панівний клас складався з придворної аристократії, військового дворянства і верхівки духовенства, простий народ - з селян, ремісників і торговців. До XVI ст. чітко встановилися класи-стани феодалів і селян.

До XV ст., Коли в країні існувала сильна військова влада, основними формами боротьби селян були мирні: пагони, петиції. Зі зростанням князівств в XVI ст. піднімається і озброєна селянська боротьба. Найбільш масовий вид опору - антиподаткове боротьба. 80% селянських виступів у XVI ст. проходили в економічно розвинених центральних районах країни. Піднесенню цієї боротьби сприяло і наступ феодальної роздробленості. Масові селянські повстання пройшли в цьому сторіччі під релігійними гаслами і були організовані необуддистська сектою Дзедо.