86. Династія Мін

Династія Мін або Велика країна Мін— династія, що правила Китаєм після ліквідації монгольської династії Юань. Ця династія була останньою династією Китаю, що керувалася етнічними китайцями. Вона була повалена повстаннцями.

За правління Мін, Китай володів великим флотом і армією числом у 1 мільйон чоловік. Мін у 15 столітті, повністю переверших своїх попередників розмірами і масштабом. На час панування Мін припадають реалізація великих будівничих проектів, таких як реставрація Великого китайського каналу і Великого китайського муру.

Внутрішня політика

Перший монарх династії, Імператор Хун У, негайно зайнявся відновленням економіки країни. Він закріпив всі землі, захоплені селянами і великими землевласниками під час війни, за тими, хто їх обробляв. Орної землі не вистачало, тому землероби, котрі піднімали цілину, на три роки звільнялися від податків, що дозволило вже на третій рік правління Хун У заселити цілинні землі навколо міст в північних областях. Для збільшення кількості робочої сили було скасовано рабство (володіти рабами дозволялося лише членам імператорської родини).

Культура

Переважав жанр «квітів та птахів».

87. Слово «самурай» («сабурай»), освічене від дієслова старояпонского мови «сабурахи», має у японському словнику древнього мови таке тлумачення: «служити видатної людини, людині вищого стану», «служити хазяїну, захищати хазяїна». Самураєм називали у Японії слугу знатного особи, слугу феодала, службовця його інтересам, який охороняє його маєток, майно та її самого.

Початок становлення стану самураїв - дрібнопомісного военно-служилого дворянства Японії – можна зарахувати до щодо пізню годину – 7-12 ст. У 645г. після перемоги у боротьбі влада двох будинків родоплеменной знаті (Сумэраги і Накотоми), на престол постав представник перемігшої коаліції – 36 імператор Японії Котоку. Прихід до партії влади Котоку одержав у Японської історії назва «переворот Тайка». Цей переворот сприяв розвитку японського ранньофеодального монархічного держави, встановленню феодального способу виробництва. Через війну реформ вся земля переставала бути власністю сільській громади, вона оголошувалася імператорської власністю і віддавалася селянам у тимчасове користування. Надельное селянство перетворилася на стан феодального суспільства, яке почали називати «рёмин».

Поруч із наділами селян існували наділи панівного класу, але вони суттєво відрізнялися від селянських земель розмірами, зависевшими від титулу чи посади владельца.

Власники наділів прагнули до повного переходу в приватне користування. Жорстока експлуатація, важке податкове оподаткування, численні повинності й прагнення великих землевласників захопити селянські ділянки належала для розширення своїх маєтків викликали в селянства невдоволення, часто переходившее на відкрите опір. Однією форму протесту селян були пагони зі своїх земель. Швидких почали називати «ронін». Чимало їх ми групувалися в розбійницькі зграї, що з однієї боку займалися здирством, з іншого – йшов службу у приватні володіння, ставали служивими людьми при великих буддійських храмах.[1]

Потяг ронинов в сёэн, з одного боку, і потреба власників маєтків в ронинах, використовуваних ними як військової сили подолання селянських повстань, боротьби з загонами швидких селян сусідніми феодалами, прагнули забрати собі найкращі землі, - з іншого, сприяли створення нової стану ранньофеодального суспільства, відірваного від економіки, - стану самураїв чи воїнів (буси).

З 10 століття Японії дедалі більше розвиваються відцентрові тенденції, сепаратизм окремих провінцій, політична роздробленість, породжені посиленням феодалів на периферії. В міру зростання і через посилення великих феодальних маєтків дрібні землевласники, які зуміли збільшити свої, не могли протидіяти сваволі місцевої адміністрації, їхньої землі виявлялися перед загрозою поглинання великими земельними магнатами. Також їм загрожувала небезпека із боку селянських загонів. Тобто були змушені віддавати себе під захист і заступництво великих феодалов.

Дані явища мали також важливого значення у розвиток створення та зміцнення феодальних самурайських дружин, адже кожен дрібний землевласник, який користувався захистом свого сюзерена, мав би йому військової службою. Ці дружинники поступово перетворювалися з «палацевих самураїв» в самураїв нових типів – збройних слуг, одержували від свого хазяїна за вірну службу содержание.

Інший щонайменше важливою причиною освіти стану воїнів була непрекращавшаяся з давнини боротьба на сході країни знайомилися з айнами – нащадками найдавнішого населення Японських островів. На межах створювалися фортеці, у спеціальні загони набиралися спритні у стрільбі з цибулі і верхової їзді заможні селяни. Кордон приваблювала до також швидких селян, котрі рятувалися від феодального гніту. Згодом уряд стало заохочувати переселення швидких селян північ. Поселенці, отримали озброєння від влади, вели з айнами ефективнішу боротьбу ніж військові урядові экспедиции.

Озброєння поселенців істотно сприяло зародженню самурайської прошарку в північних районах острова Хонсю.[2] Також великій ролі у цьому разі справляло наявність культурних відносин між поселенцями і айнами.

У процесі постійних війни з аборигенами північно-східні феодали створювали власні самурайські дружины.

Отже, зарождавшаяся прошарок воїнів Японії оформлялися як специфічна група феодального суспільства, яку надавали певний вплив як військові, і мирні контакти з войовничими племенами айнов.