63.Виникнення англійського парламенту

Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна — Генріха III (1216-1272). Слабкий та безхарактерний Генріх III завжди перебував під чиїмось впливом: попервах неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він підпав під вплив родичів своєї дружини-француженки — роздавав іноземцям посади і землі, що обурювало англійських баронів. Міщани, рицарі і вільні селяни також були невдоволені засиллям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р. король зажадав від баронів, попри неврожай і голод у країні, третину їхніх доходів на авантюру із завоювання Сіцилійського королівства. Барони категорично відмовили королю у грошах і зібрали «скажену раду», яка, по суті, перебрала владу. Але панування баронів не влаштовувало інші прошарки населення. Рицарі, міщани і селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадянська війна — збройна боротьба за владу між різними суспільними верствами однієї країни. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, Сімон де Монфор, граф лестерський. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив у полон Генріха III та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем країни, лордом-протектором. 20 січня 1265 р. у Вестмінстері Сімон де Монфор вперше зібрав раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по два рицарі від кожного графства і двох міщан від кожного великого міста. Цю раду назвали «парламентом» (від франц. parler — говорити). Так уперше в середньовічній Західній Європі виник станово-представницький орган влади (Генеральні штати у Франції сформовано в 1302 p.).Перемога над королем не припинила громадянської війни. Налякані її розгортанням, більшість баронів перейшли на бік принца Едуарда, який після втечі з полону став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, сам він загинув у бою, владу короля Генріха III відновлено. Однак за роки громадянської війни і король, і барони переконались у необхідності зважати на інтереси інших верств населення, тому головним здобутком громадянської війни стало виникнення в Англії станово-представницького органу — парламенту. Коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він не думав, що це стане поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Хартія Вольностей, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVІІ ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.На початку XІІІ ст. внаслідок непослідовної політики англійського короля проти нього зчинився бунт феодальної верхівки, яка змусила монарха власноруч обмежити свою владу шляхом розширення прав та вольностей його безпосередніх васалів. Для гарантування незмінності положень Великої Хартії повинен був утворитися виборний колегіальний орган. Нова інституція поступово здобувала назву "парламент" від давньофранцузького слова "parlеr" – говорити.Парламент мав і має величезний вплив на політичні погляди і переконання та на розвиток нових ідей в суспільстві. Всі міністри є членами однієї з палат парламенту і відповідальні перед ним за свої вчинки та за дії своїх підлеглих. Будь-який уряд може залишатися при владі лише доти, доки йому забезпечена підтримка Палати громад, що володіє виключним правом на розгляд усіх законопроектів.Британський парламент складається з трьох гілок: Палати лордів (House of Lords), Палати громад (House of Commons) та Корони (Sovereіgn). У 1066 році Вільгельм Норманський приніс до Англії феодалізм. За його правління існував рада великих землевласників та ієрархів церкви. У 1215 році великі землевласники домоглись від Іоанна Безземельного підписання Великої хартії вільностей, відповідно до якої король не міг призначати нових податків (окрім деяких старих феодальних податків) без згоди королівської ради (англ. royal court), що поступово еволюціювала в парламент. У 1265 році Симон де Монфор, 6-й граф Лестерський, зібрав перший виборний Парламент. Майновий ценз на парламентських виборах у графствах був однаковим у всій країні: голосувати могли ті, хто володів ділянкою, яка приносила щорічну ренту в 40 шилінгів. У містах майновий ценз розрізнявся, різні міста мали різні правила. Це підготувало місце для так званого «Модельного парламенту» 1295 року прийнятого Едуардом I. До правління Едуарда III Парламент було розділено на дві палати: одну, де засідала вища аристократія і вище духовенство, та другу, де засідали лицарі і міщани. Жоден закон не міг бути прийнятим без згоди обох палат і Суверена.Коли Єлизаветі I у 1603 році спадкував король Шотландії Яків VI, який також став Яковом I Англійським, обидві країни також знаходились під його особистим керівництвом, проте кожна зберегла свій Парламент. У спадкоємця Якова I, Карла I виник конфлікт з Парламентом, який після Війни трьох Королівств переріс у Англійську громадянську війну. Карла було страчено у 1649, і за правління Олівера Кромвеля Палату Лордів було скасовано, а Палату громад підпорядковано Кромвелю. Після смерті Кромвеля було відновлено монархію і Палату Лордів.У 1688 році під час Славної революції було скинуто короля Якова II, і встановлено спільне правління Марії II і Вільгельма III. Їх згода з англійським Біллем про права означала створення елементів конституційної монархії.