60.Завоювання візантії османами

У 1306-1307 pp. каталонські найманці, покликані захистити Візантію від турецької навали, збунтувалися, розграбували Фракію, Фесса-лію та Південну Македонію. В 1320-1328 pp. у Візантії спалахнула міжусобна війна між імператором Андроніком II та його внуком Андроніком III, який намагався захопити владу. Перемога останнього обернулася ще більшим посиленням феодальної знаті і, відповідно, ослабленням центральної влади. З 1341 по 1355 pp. Візантія знову пережила громадянську війну і повстання проти імператорської влади т. зв. зелотів (дослівно - ревнителів) у Константинополі, Адріанополі та Фессалоніках, другому за значенням місті імперії. На чолі зелотів стояла міська торговельна верхівка та чиновна адміністрація, рушійною силою повстання були міські плебейські маси. Зелоти, узявши в свої руки владу в цих містах та прилеглих областях, навіть провели деякі часткові реформи: конфіскували землі знаті та монастирів, перерозподілили майно, обмежили лихварство. Форма державного правління залишалася незмінною. Після придушення повстання зелотів країна була розорена, представники двох династій - Кантакузини та Палеологи -ділили її на уділи, які належали тим чи іншим представникам імператорської фамілії. В 1348-1352 pp. Візантія програла війну генуезцям. Чорноморська торгівля і навіть постачання Константинополя хлібом зосередилися в руках італійців.Користуючись ослабленням Візантії, найбільший з турецьких еміратів - Османський - в 1352 р. захопив фортецю Цімпе на півострові Галліполі, на європейському березі Дарданелл. Шлях на Балкани був відкритий. У 1362 р. Мурад І, який прийняв титул султана, завоював Адріанополь (на Балканах) і переніс туди столицю Османської імперії. Візантія була змушена визнати васальну залежність від османів, платити їм данину і навіть брати участь в османських завойовницьких походах.Антиосманський хрестовий похід, очолений угорським королем Сигізмундом, завершився страшною поразкою хрестоносців у битві при Нікополі на Дунаї в 1396 р. Неминуче падіння Константинополя було на якийсь час відкладене поразкою османів від військ Тімура (Тамерлана) в битві при Анкарі 1402 р. У 1422 р. османи знову осадили Константинополь, а в 1430 р. узяли Фессалоніку. Для порятунку візантійський уряд вимушено пішов на укладення унії між католицькою та православною церквами. Вона була підписана у Флоренції в 1439 р. на основі визнання православною церквою папського примату та католицької догматики. Після флорентійської унії папа організував новий хрестовий похід проти турків. Але й ця акція після перших успіхів завершилася розгромом хрестоносців у битві 1444 р. під Варною. В самому візантійському суспільстві відбувся розкол на тих, хто відстоював ідею продовження співробітництва з римо-католицькою церквою і Заходом, та тих, хто наполягав на необхідності відмовитися від принизливої для православних флорентійської унії.Тим часом османи грунтовно готувалися до вирішального штурму Константинополя. Султан Мухаммед II у найвужчому місці Боспору, трохи на північ від Константинополя, збудував укріплений замок, який назвав Богар-Келен (дослівно - Переріж-Горло). Коли посли імператора Константина прибули для того, щоб оспорити цю акцію як віроломне порушення миру, султан заявив: «Я можу робити все, що мені завгодно. Обидва береги Босфору належать мені: той східний, тому що на ньому живуть османи, а цей західний - тому що ви не вмієте його захищати. Скажіть вашому государю, що коли він ще раз зважиться надіслати до мене з подібними запитаннями, я накажу з посла живцем здерти шкіру.».

Навесні 1453 р. розпочалася осада Константинополя. Місто було узяте 29 травня 1453 р. і піддалося безжалісному знищенню і пограбуванню. В 1460 р. турки покорили Морею, а в 1461 р.- Трапезундську імперію.