57.Династія комнінів у візантії

На правління династії Комнінів (1081-1204) припав останній період могутності Візантійської імперії. На ціле століття Комніни зуміли об'єднати сили Візантії та повернути їй колишню славу. Вирішальну роль у відродженні Візантії відіграла діяльність Олексія І Комніна (1081-1118).Коли Олексій І Комнін прийшов до влади, в столиці було лише 300 воїнів. Завдяки допомозі своїх прибічників він придушив бунтівну константинопольську знать, конфіскував її майно і набрав найману армію.Спираючись на новостворене військо, Олексій І розпочав війну проти ворогів імперії. Спершу він прогнав від східних кордонів турків, а потім рушив проти норманів.Після чотирирічної війни в 1085 р. Олексій переміг їх і змусив залишити Балканський півострів. Але на цьому боротьба проти ворогів не припинилася. Імператорові довелося воювати з ордами печенігів, які, спустошивши візантійські провінції, поступово наблизилися до Константинополя. Перемогти печенігів допомогла Олексієві не військова мужність, а дипломатія. Завдяки щедрим дарам імператор зробив своїми союзниками інших кочовиків — половців, силами яких і розбив печенігів. Як свідчили очевидці, під час битви 1091 р. половці фактично знищили цілий народ, що тривалий час своїми набігами наводив жах на сусідні держави. Після цієї перемоги у Візантійській імперії настав мир. Коли у 1096 р. в Константинополь прибули перші загони хрестоносців, то їхньої допомоги Олексій І Комнін уже не потребував.За наступних імператорів із династії Комнінів зміцніла імперія продовжувала боротьбу проти ворогів. Син Олексія імператор Іоанн І Комнін (1118-1143) розпалив ворожнечу між Візантією та Венецією. За наказом імператора всіх венеціанських купців було кинуто до в'язниць, а торгові привілеї відібрано. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія у майбутньому.Поки імперія вела наполегливу боротьбу за утримання своїх володінь і підкорення нових територій, поряд з її східними кордонами знову посилився Румський султанат. У 1176 р. імператор Мануїл І розпочав грандіозний похід проти турків, однак у битві біля малоазійського міста Міріокефалона був ущент ними розгромлений. Після тієї битви візантійці втратили більшу частину своїх володінь у Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

Візантія за Македонської династіїДоба правління імператорів Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився у найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки розвиткові торгівлі до скарбниці імператора надходили такі прибутки, яких не мав жоден із королів Західної Європи.Наприкінці IX ст. Візантія почала активну діяльність із християнізації сусідніх варварських народів. Посланці константинопольського патріарха відправлялися нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов'янську абетку і переклали слов'янською мовою Біблію, що стало умовою для поширення християнства серед слов'ян. Саме тоді християнство прийняв київський князь Аскольд.Для Візантії небезпека арабських завоювань припинилась у другій половині IX ст., коли Арабський халіфат розпався на окремі держави. Імперія сама перейшла в наступ і розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів досяг імператор Василій II Болгаробійця (976-1025).Він зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою Європи, але спричинився до її занепаду, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель. Ослаблення Візантії стало однією з причин її поразки у боротьбі проти турків-сельджуків.Побут візантійців. Занепад культури, що тривав на Заході після варварської навали, не зачепив Візантійської імперії. Життя візантійців за середньовіччя розвивалося на кшталт життя давніх римлян.Візантія залишалася країною міст, де діяли театри, іподроми, лазні, водогони, збережені ще з античних часів.Будинки візантійців були обставлені, залежно від прибутків господаря, різноманітними меблями. Прості візантійці сиділи на стільцях за столами, а відпочивали у високих кріслах—римський звичай вживати їжу лежачи зник. Одяг ховали у скрині. У будинках знаті меблі були прикрашені різьбленням, оздоблені коштовним камінням і слоновою кісткою. Ліжка й підлоги вкривалися килимами і звірячими шкурами. У більшості будинків знаті вікна були засклені. Будинки опалювалися жаровнями з вугіллям, а освітлювалися масляними світильниками. Бідняки тулилися в убогих комірках, де з меблів міг бути лише один напханий очеретом матрац.Їли візантійці, зазвичай, двічі на день. У будинках знаті влаштовувалися великі бенкети, де гостей пригощали дивовижними стравами. Для більшості простих візантійців звичною їжею були боби, варена риба, хліб, сир, різноманітні овочі та фрукти. Шанували і виноградні та фруктові вина, якими вгамовували спрагу, запивали їжу, лікували, настоявши на травах, недуги.За одягом візантійця можна було визначити, до якої суспільної верстви він належить. Знать носила одяг, виготовлений із лляних, вовняних, шовкових тканин і прикрашений орнаментом. На учти зверху одягали довгий плащ — хламиду. Звичним одягом простих візантійців був хітон — сорочка з грубої тканини, штани, чобітки і короткий плащ. Жінки візантійських багатіїв користувалися косметикою: фарбою для вій і повік, рум'янами, білилами. Заможні жінки та чоловіки носили багато ювелірних прикрас — перстенів, браслетів, застібок на плащах тощо.Античні римляни приділяли багато уваги громадським справам, а для середньовічних візантійців центром їхнього життя стала сім'я. Одружувалися дуже рано, в 14— 15 років, іноді й раніше. Вінчались у церкві. Розлучення траплялися дуже рідко, бо не схвалювалися церквою. Тяжке життя, відсутність доброї медичної допомоги спричинялися до того, що більшість візантійців доживала лише до 35 років.Важливе місце у житті візантійців посідала християнська церква. Усі найважливіші події людського життя пов'язувались із церковними обрядами—хрещенням, вінчанням, похороном. У кожному будинку булікони, зображення розіп'ятого Христа. Кілька разів на день візантійці молилися: ранкова і вечірня молитви були обов'язковими. Особливо поклонялися Богородиці, вважаючи її захисницею грішників, ближчою до людей, ніж Христос.