56.Русько-візантійські відносини

До початку Х в. відносини Русі і Візантії ускладнилися, і влітку 907 р. війська русів знову з'явилися на Босфорі, прибувши і морем і сушею. Околиці столиці піддалися розгромові. У 911 р. Візантія уклала з русами договір, надавши їм право безмитної торгівлі в Константинополі і зобов'язавши утримувати на свої кошти послів і купців Русі під час їхнього перебування в імперії і постачати їх усім необхідним на зворотний шлях. Торговельні зв'язки Русі з імперією стали регулярними: щорічно влітку торговельні флотилії русів прибували до Константинополя, розташовувалися в пригороді і вели до осені торг на ринках Константинополя. Особливим попитом знатних русів користувалися шовкові тканини.З невідомих причин у 941 р. київський князь Ігор зробив новий похід на Візантію, розорив берега Босфору і частину узбережжя Малої Азії, але був розбитий під Константинополем за допомогою «грецького вогню». Ігор не змирився з поразкою і через два чи три роки він знову спрямував на Візантію свій флот і сухопутні сили, але був зустрінутий на Дунаєві послами імператора. У 944 р. був підписаний новий договір. Підсилився приток русів на службу у війська Візантії.У 967 р. Никифор II Фока запропонував князеві Святославу, щедро заплативши, зробити напад на ворожу імперії Болгарію. У 968 р. Святослав здолав болгар, підкорив їх своєму впливові (не позбавляючи трону государя), але всупереч надіям імператора, почав разом з ними війну проти Візантії. Війна продовжувалася до літа 971 р., коли армія імперії завдала поразки руському князеві. Був відновлений мирний договір. Відносини Русі і Візантії знову стали дружніми, незважаючи на загибель Святослава по шляху з Болгарії в Київ – можливо, при участі візантійських дипломатів, що спонукали печенігів перепинити шлях князеві, а потім напасти на нього в порогах.У 987 р. зневірений Василь II попросив князя Володимира надіслати на допомогу загін для боротьби з узурпатором Вардою Фокою. Володимир виконав прохання, поставивши умову – видати за нього сестру імператора Ганну. Руси розбили Фоку в 988 р., але Василь II барився з виконанням угоди. Тоді Володимир піддав облозі і взяв приналежне імперії місто Херсон у Криму. Імператор відправив Ганну до Володимира, що перед вступом з нею в шлюб прийняв християнство і повернув імперії Херсон. Шеститисячний загін русів залишився в розпорядженні Василя, і протягом майже ста років цей військовий підрозділ, періодично поповнюючись, залишався одним із самих боєздатних в імперії, борючись за її інтереси на всіх рубежах.У 988/989 р. християнство було прийняте князівським двором Русі і киянами, а потім і жителями інших міст і регіонів. Хрещення продовжувалося не одне століття, але рішучий крок був зроблений. Широкий доступ на Русь більш високої візантійської культури був відкритий. Слідом за організацією церкви сюди стала проникати не тільки грецька, але і славяномовна (спочатку богослужбова, потім і світська) література. У цьому процесі велику роль зіграла Болгарія, у якій слов'янська грамота вже спиралася більш ніж на столітню традицію, а власна література досягла високого рівня. Русь активно переймала досвід імперії також у кам'яному зодчестві, живописі, книжковій справі, ювелірному і склоробному виробництві. На початку XI у на Афоні був заснований російський монастир, що став важливим центром російсько-візантійських культурних зв'язків.З захистом торговельних інтересів пов'язаний і останній похід уже християнської Русі на Константинополь у 1043 р. Його очолив син Ярослава Мудрого новгородський князь Володимир. Похід був невдалим: флот русів був розкиданий бурею і спалений «грецьким вогнем» під Константинополем. Відносини, однак, були улагоджені. У 1047 р. руси вже допомагали Костянтину IX Мономахові (1042-1055) розбити чергового узурпатора. Мономах видав свою дочку за іншого сина Ярослава Мудрого – Всеволода. Торговельні і культурні зв'язки Русі з Візантією і її володіннями в Криму не переривалися до кінця XI в., незважаючи на панування в причорноморських степах спочатку печенігів, а з останньої чверті сторіччя і протягом усього XII в. - половців. Майже повне припинення на тривалий строк русько-візантійських зв'язків було обумовлено спочатку захопленням Константинополя хрестоносцями в 1204 р., а потім – руйнуванням Києва татаро-монголами в 1240 р.