53.Утворення Візантійської імперії

У 330 р. імператор Костянтин I переніс столицю Римської імперії на Схід, у місто Візантій, древню мегарську колонію на Босфорі. Нову столицю назвали на честь імператора «містом Костянтина» (Константинополем). Східні провінції включали родючі землі, що лежать у більш сприятливій природно-кліматичній зоні. Тут було більше корисних копалин (золота, срібла, міді, заліза), джерела нафти, поклади мармуру й інших мінеральних ресурсів; більш щільним було тут і населення, що володіло до того ж більш високим культурним рівнем. Винятково вдалий вибір місця для нової столиці на перехресті торговельних шляхів між країнами Сходу і Заходу, півдня і півночі, а також у центрі інтенсивного культурного обміну, обумовив її швидке перетворення в найбільше місто Європи.Виділення східних провінцій в особливу державно-політичну систему було довершено офіційним розділом Римської імперії в 395 р. на Західну і Східну. До складу Східно-Римської імперії ввійшли: Балканський півострів, Мала Азія, Північна Месопотамія, частина Вірменії і грузинських земель, Сирія, Палестина, Єгипет, Кіренаїка (на захід від Єгипту, нинішній південний схід Лівії), Кіпр, Крит, Родос і інші острови Східного Середземномор'я, а також південне узбережжя Криму. На цих землях жили: греки, ілірійці і фракійці (які вже піддалися романізації і елінізації), вірмени, грузини, сирійці, євреї, копти й інші етнічні групи. Грекам, однак, належала ведуча роль у суспільному і культурному житті імперії.Після падіння Західної Римської імперії в 476 р. Східна залишилася єдиним продовженням колись єдиної імперії, і самі її піддані, незалежно від їхнього етнічного походження, як і раніше називали її «Римською (грецькою «Ромейською») імперією», а себе «ромеями». І ця риса самосвідомості підданих залишалася до кінця однієї з яскравих рис їхнього менталітету. Найменування «Візантія» (від назви міста Візантій) зрідка уживали вже грецькі інтелектуали з XIV в., але затверджуватися в літературі воно стало в XVI–XVII вв. завдяки західноєвропейським ерудитам.У долинах рік, на рівнинах (у Фракії, Фессалії, на Пелопоннесі, у Північній Африці) було широко поширене хліборобство, особливо в Єгипті, що був до середини VII в. головною житницею імперії. Здавна тут, як і в Палестині, Сирії й інших областях, була налагоджена високоефективна іригаційна система.У приморських субтропічних районах були високо розвинуті культура олив, виноградарство і садівництво. На Балканах на північ від Південної Фракії і Південної Македонії, а також у високогір'ях і плоскогір'ях Малої Азії переважало скотарство: розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней, ослів.Східно-Римська імперія багаторазово перевершувала Західну за чисельності міст. Константинополь і Фессалоніки, Коринф і Фіви, Смірна й Ефес, Никея і Нікомідія, Дамаск і Бейрут, Антіохія й Александрія були осередком ремесла і торгівлі, великими економічними, політичними і культурними центрами. Навіть дрібні і середні міста, особливо численні на узбережжя, торгували один з одним і з закордонними країнами. Купці імперії домінували на ринках усього Середземномор'я, вони освоїли торговельні шляхи на Кавказ, у Центральну Азію, Північне Причорномор'я, в Індію і Китай, досягаючи на Заході Британії, а на Сході – Тапробани (Цейлону).Особливості соціально-економічного, суспільно-політичного і культурного розвитку Візантії дозволяють виділити в її історії кілька періодів: ранній (IV – перша половина VII в.), середній (друга половина VII–XII в.) і пізній (XIII – середина XV в.