50. Битва при Пуатьє

Битва при Турі, також відома як Битва при Пуатьє і в арабських джерелах як Битва когорти смертників, яка сталася 10 жовтня 732 року поблизу від міста Тур, недалеко від кордону між франкським королівством і тоді незалежною Аквітанією. У битві зіткнулися франкські і арабські сили під керівництвом майордома Карла Мартелла проти армії Омейядського Халіфату під командуванням Абдур-Рахмана ібн Абдаллаха, генерал-губернатора аль-Андалусії. Франки здобули перемогу, Абдур-Рахман ібн Абдаллах був убитий, а Мартелл розповсюдив згодом свій вплив далі на південь. Після цієї битви Мартел отримав прізвисько «Молот». Деталі битви, включаючи її точне місце і чисельність тих, хто в ній взяв участь, не можуть бути встановлені із збережених джерел; хоча, згідно з легендою, франкські війська виграли битву без кавалерії.

51.Імперія Карла Великого

Після того, як Карл Великий допоміг римському папі повернути владу, перемігши римську знать, папа Лев III запросив монарха в Рим. Під час урочистого різдвяного молебню 25 грудня 800р. він увінчав короля імператорською короною та оголосив його римським імператором. У 812 р. імператором Заходу Карла визнала і Візантія.Проте нова імперія суттєво відрізнялася від старої — Римської. Постійної столиці у Карла Великого не було. Він мандрував усією країною, зупиняючись у численних маєтках, найчастіше в Ахені. Держава поділялася на окремі округи — графства. Призначені королем графи збирали податки, вели судочинство, очолювали місцеве ополчення. Для перевірки їхньої діяльності існували спеціальні королівські ревізори з близького оточення Карла. Карл, як і раніше, збирав щороку всіх вільних франків, але не в березні, як за Меровінгів, а в травні (коли було вдосталь кормів для коней), тому й називалися ці зібрання «травневими полями». У них брали участь лише рицарі й духівництво. Король вислуховував їхні повідомлення про справи на місцях і віддавав накази або збірники постанов — капітулярії.Дрібні вільні власники землі у переважній більшості стали залежними селянами, оскільки не могли самі витримати тягаря військової служби і придбати необхідне спорядження. Тому Карл майже зовсім усунув селян від військової служби і закликав до війська лише власників чотирьох наділів. Іншим селянам доводилося або посилати до війська одного кіннотника за спільний рахунок, або шукати захисників, які звільнять їх від служби. Захисниками селян ставали великі світські або церковні землевласники. Залежні селяни звільнялися від військової служби і втрачали давні права: їхнім суддею і господарем ставав захисник. Залежні селяни («ті, хто орють») стали разом із рицарством («тими, хто воює») і духівництвом («тими, хто моляться») основними верствами населення країн середньовічної Європи.

52. Верденський договір

Верденський договір – домовленість про розділ імперії Карла Великого між трьома синами Людовіка Благочестивого: Лотарем I, Карлом Лисим та Людовіком II Німецьким. Підписаний 11 серпня 843 року у місті Верден, що у сучасній Франції.

Відповідно до договору, землі Франкського королівства були розділені так:

- Лотару дістались центральні області: центральна Італія, землі вздовж Рони та лівого берега Рейну, Ельзас, Бургундія, Прованс та деякі інші землі. Крім того до його відійшов імператорський титул батька.

- Карлу Лисому відійшли землі на заході від Рейну: Нейстрія, Аквітанія, Герцогство Васконія, Іспанська марка та деякі інші.

- Людовіку II Німецькому відійшли землі за схід від Рейну: Алеманія, Саксонія, Баварія та ряд інших територій.

Після розподілу утворилось три держави: Серединне королівство (у 855 році після смерті Лотара, розпалося на три королівства - Лотарингію, Італію, Прованс); Західне Франкське королівство (орієнтовно в цих кордонах утворилась сучасна Франція); Східне Франкське королівство (орієнтовно в цих кордонах утворилась сучасна Німеччина).