44. Правління Омейядів

Омейяди стали карбували власну монету. Була налагоджена пошта.

Халіфи мали і громадянську і духовну владу. Для управління величезною державою були введені намісництва, на чолі їх стояли еміри, які здійснювали воєнну, адміністративну та фіскальну влади.

Важливим наслідком халіфату було поширення ісламу. Перших два століття ставлення до іновірців було терпимим - як це записано в Корані, а в Х ст. мусульмани вже складали більшість халіфату.

В результаті невдоволення підняттям податків місцеве населення повстало проти Омейядів. Всі ці повстання вилились у другу громадянську війну, у повстання 747 р., що охопило Іран та Ірак.

У 661 р. Алі було вбито одним із хариджитів. Халіфом знать проголосила Муавію. Це означало, що перемогла арабська знать. Омейяди керували халіфатом до 750 р. Столицею халіфату став Дамаск.

За Омейядів центральною областю халіфату стала Сирія. У ній розселилися ті арабські племена, що були опорою халіфів. Знову продовжилась громадянська війна. В VІІ - VІІІ ст. араби міцно утвердились у Північній Африці. У 711 р. вторглися в Іспанію й завоювали її майже всю.

Вторгались араби і в Малу Азію, доходили до Босфору й Мармурового моря, двічі блокували Константинополь.

На початку VІІІ ст. вони підкорили Вірменію, Албанію.

Завойовані землі переживали стадію феодалізму. Процес феодалізації йшов і у арабів, але у бедуїнів ще зберігались патріархальні і рабовласницькі відносини.

Головним власником земель залишалась держава, що обкладала населення податками і наймала землю окремих осіб. Основна форма земельної власності за Омейядів - мюльк - приватні землі (як аллод у Європі). Ним володіла знать. Селяни обробляли землі знаті за частину урожаю.

Величезні землі належали безпосередньо халіфу. Їх також за частину врожаю обробляли селяни, а прибуток йшов у казну. З халіфських земель робились і пожалування приватним особам - ікта. Вони були спадковими. Умова володіння - сплата податку на користь держави.

У халіфаті існувала чітка податкова система, що складалася з таких податків: податок з ремесла, торгівлі, скотарства; з немусульман; поземельний податок.

Халіф Алі (656-661 рр..), Двоюрідний брат і зять Мухаммеда, прийшов до влади під час повстання харіджітов. Прихід до влади Алі не знищив розколу між шиїтами і сунітами. Проти Алі підняв повстання намісник у Сирії Муавія, голова однієї з провінцій халіфату, який відмовився визнати його халіфом. В 661 р. Алі упав на виході з мечеті від руки вбивці. Після загибелі халіфа Алі до влади в халіфаті прийшов Муавія, який заснував династію Омейядів. Столицею халіфату став сірійський місто Дамаск. Після смерті Муавії в 680 р. боротьба за владу спалахнула з новою силою. З часом релігійні та етнічні суперечності привели до розпаду єдиного халіфату. Вже в X ст. крім багдадського халіфа були Кордовський і каїрський халіфи.

Халіф з династії Омейядів - Абд аль-Малік ібн Марван успадкував халіфат в 685 р. Він відновив древню господарське життя Месопотамії і, ввівши єдину грошову одиницю, сприяв розвитку нової економічної системи мусульманського світу. Також були створені спеціальні установи, в обов'язки яких входило ведення фінансової звітності, і збір податків. Абд аль-Малік заснував систему поштових маршрутів, щоб прискорити зв'язок і комунікації з віддаленими краями імперії. І що найбільш важливо - він ввів арабську мову в якості офіційної мови діловодства, замінивши, таким чином, грецьку і похлаву. Цей правитель поширив свою владу на сході до Індії, на заході до Північної Африки, звідки араби попрямували до берегів Атлантичного океану. Завоювання цих територій послужило причиною встановлення арабами зв'язків і відносин з раніше невідомими їм народами і цивілізаціями. Поширившись серед них, ісламська культура, у свою чергу збагатилася досягненнями науки і літератури цих стародавніх цивілізацій.

У 747 р. в результаті заколоту правління династії Омейядів підійшло до кінця. До влади був приведений нащадок дядька Мухаммеда аль-Аббаса, який заснував династію Аббасидів. Аббасиди перетворили арабську імперію в багатонаціональну мусульманську. Вони перенесли свою вотчину з Сирії до Іраку, де побудували нову столицю Багдад.