29.Диктатура сулли

Диктату́ра Су́лли — період перебування при владі римського полководця Луція Корнелія Сулли, що супроводжувався великими жертвами.Змолоду Сулла виглядав доброю і веселою людиною, проте згодом змінився і став безжалісним диктатором. Він жорстоко розправився з жителями тих міст, які підтримували демократів.На початку свого правління Сулла ввів проскрипції — списки людей, які були засуджені до смертної кари. Цим самим він мав на меті помститись як особистим, так і громадським ворогам, а також прагнув до матеріального збагачення за рахунок вбитих. Для того, щоб потрапити до проскрипціїв, достатньо було бути заможним. Голови вбитих людей виставлялись на площі та на ораторській трибуні.Сулла засудив до смерті близько 40 сенаторів і 1,6 тисяч так званих «вершників». Була призначена винагорода тим, хто знайде і вб'є людину, що була занесена у проскрипції; гроші тому, хто скаже де вона переховується, і покарання тому, хто переховує.улла наказав розкопати могилу Гая Марія і викинути його тіло в річку Анно. Жорстокий терор тривав до 1 жовтня 80 року до н. е., в результаті загинуло близько 5 тисяч людей. Рабів засуджених Сулла відпускав на волю, створивши таким чином власну гвардію. Сулла знищував навіть найменші зародки демократії і жорстоко карав тих, хто починав їх.

30.Повстання спартака

Спарта́к (грец. Σπάρτακος, Spártakos; лат. Spartacus; бл. 109 - 71 р. до н.е.) - гладіатор, вождь і лідер рабів під час Третьої Рабської війни, великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з втікачів гладіаторів і рабів, яка розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.Повстання Спартака часто розглядається як боротьба пригнобленого народу за свою свободу проти рабовласницької знаті, що знайшло новий сенс для сучасних письменників починаючи з 19-го століття. Вона служила натхненням для багатьох сучасних літературних і політичних письменників, зробивши Спартака народним героєм як давньої, так і сучасної культури74 року до н. е.- 73 року до н. е. він разом із сімдесятьма гладіаторами утік зі школи гладіаторів, володарем якої був Лентул Батіат (місто Капуя) і розташувався табором на горі Везувій.Впродовж наступних двох років з військом, що розрослося до 100 тисяч воїнів (за іншими даними — до 20 тисяч воїнів), Спартак пройшов всю Італію від Альп до Мессинської протоки. 72 року до н. е. у запеклих битвах він по черзі розбив кожного з трьох тодішніх консулів. Зрештою Спартака загнали у глухий кут в Петелії, Луканія, перед тим відокремивши від галльських та германських союзників, і претор Марк Ліциній Красс розбив його військо. За легендою, Спартак загинув з мечем в руці, спершу вбивши свого коня, щоб унеможливити втечу з полю бою.

31.тріумвірат

Тріумвірат (від лат. triumvirātus) — альянс між трьома практично однаковими могутніми політичними чи військовими лідерами. Зазвичай тріумвірати існують нетривалий період, до часу досягнення певної мети.Перший тріумвіратВ політичному житті Риму на 60 р. до н.е. найяскравіше виділялися три постаті: Гай Юлій Цезар, Гней Помпей і Марк Ліциній Красс. Незважаючи на свій вплив ніхто з них не міг протистояти сенату. Юлій Цезар хоч і належав до патриціанського роду, вів боротьбу проти сенатської аристократії. За це він накликав на себе ненависть багатьох видних політиків з табору оптиматів як то Марк Порцій Катон, Марк Кальпурній Бібул та ін. Не маючи змоги вказати на політичні помилки свого ворога, вони намагалися зобразити Цезаря як розпусного властолюбця, втім ці спроби були настільки абсурдними і очевидно направлені на очорнення Гая Юлія, що викликали зворотній результат. Марк Ліциній Красс і Гней Помпей були давніми противниками. Причин на те було багато: присвоєння слави за перемогу над Спартаком Помпеєм, боротьба за першість в римському політикумі, тощо. Але для обох Цезар був особистим другом і вигідним партнером. Укладення тріумвірату стало, як казали свого часу "союзом слави Помпея, грошей Красса і розуму Цезаря". Разом вони змогли провести ряд важливих для себе рішень: Помпей отримав земельні наділи для своїх ветеранів, Крассу дісталася війна з парфянами, а Цезар отримав намісництво у Галії. Перший триумвірат розпався 53р. до н.е., коли у битві з армією Парфії загинув Марк Ліциній Красс. Баланс впливу було порушено і почалося протистояння двох найвпливовіших людей держави: Цезаря і Помпея. Зі смертю Юлії Цезаріс, дочки Гая Юлія і дружини Гнея Помпея, їх неприязнь переросла у протистояння. Сенат мав обирати кого підтримати у цьому суперництві. Цезар здавався їм небезпечним, оскільки мав більш тонкий розум, армію, славу, гроші і високе походження. Помпей був провінціалом з великими але нічим не підкріпленими амбіціями, що давало змогу легко маніпулювати ним. Цезаря оголошено ворогом Республіки. 13 грудня 49р. до н.е. Марцелл в супроводі кількох сенаторів вручає Помпею меч "для захисту вільного ладу". Саме ця дата офіційно вважається початком громадянської війни.Другий тріумвіратОктавіан Август. Тріумвір другого тріумвіратуВбивство Юлія Цезаря в березневі іди не викликало бурхливої радості в народі як це пророкували змовники. Навпаки, у деяких античних авторів згадується, що на церемонії поховання люди у відчаї кидалися в полум'я до тіла свого лідера. Підігрітий пафосною промовою Марка Антонія, натовп мало не вбив Брута, Касія та їх прибічників, тому тепер їм терміново потрібно було покинути столицю. Саме в цей час у політичну гру входить Гай Октавій Фурин (за заповітом Цезаря був усиновлений і отримав ім'я Гай Юлій Цезар Октавіан), внучатий племінник диктатора. Він присягається помститися вбивцям Гая Юлія і першим його кроком стала роздача грошей римлянам, згідно із заповітом. Причому для цього йому довелося розпродати своє майно, оскільки Марк Антоній прибрав гроші Цезаря до своїх рук. У відповідь на це, Октавіан, заручившись підтримкою Цицерона, проводить рішення визнати Антонія ворогом народу і разом з консулами Гіртієм і Пансою перемагає в битві при Мутіні, в якій обидва консули гинуть. В цей час сенат призначає свого полководця Марка Емілія Лепіда, але той переходить на сторону Антонія. В жовтні 43р. до н.е. Октавіан, Антоній і Лепід створюють триумвірат для боротьби з вбивцями Цезаря. Для прийняття цього союзу кожен з триумвірів складає проскрипційні списки знищення "незручних" осіб, в які входять і близькі для кожного з них люди. Так за волею Марка Антонія був вбитий союзник Октавіана Цицерон. В 42р. до н.е. Антоній і молодий Цезар переправяються в Грецію, де в битві при Філіпах розбивають військо Брута і Касія (обидва змовники вкорочують собі віку). Так жоден з вбивць Гая Юлія не пережив його більш як на 2 роки, прийнявши ганебну смерть. Триумвіри розділили між собою провінції: Октавіану дістався Рим і західні провінції, Антонію - східні, Лепіду - Африка. Але у владі місця вистачало тільки для одного. Лепід був списаний з рахунків, оскільки не мав ані впливу, ані достатньо ресурсів для ведення війни. Антоній став маріонеткою в руках майстерної інтриганки, єгипетської цариці Клеопатри. Під її тиском Марк Антоній порушує поставки зерна до Риму і провокує Октавіана до початку війни. Втім розум Цезаря повертає це на свій бік: серед населення ведеться кампанія з викриття Антонія. Вибуховим стало привселюдне оголошення його заповіту, згідно з яким Рим переходить у руки дітей Клеопатри. По суті це стало зреченням Антонія своєї Батьківщини і вже 32р. до н.е., з закінченням терміну дії тріумвірату у противників були розв'язані руки. Октавіан обирається консулом і оголошує війну Клеопатрі. 31р. до н.е. у морській битві при мисі Акцій, флот Антонія і Клеопатри зазнає нищівної поразки. По прибутті в Єгипет обидва покінчують життя самогубством. Цезаріон вбитий за наказом Октавіана, який фактично стає одноосібним правителем імперії.