19.Греко-персідські війни

Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була допомога військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії. Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичної угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Персидське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, зпустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгролено сухопутне військо персів. У цей же час персидський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-персидських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.У 470-х роках до н. е. Союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії і в 469 до н. е. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 до н. е., коли в битві біля м. Саламін (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієв мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонте і Босфорі і визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.Перемога греків у цих війнах пояснювалася більш високим, ніж у персів, рівнем соціально-економічного розвитку та перевагою вільного ополчення греків над Персидській армією, що складалася в основному з воїнів, завербованних у підлеглих персам племенах, а головне тим, що для греків ця війна носила визвольний характер. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Афін, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію.

20.Пелопенська війна

Пелопоннеська війна (431—404 pp. до н. є.) — війна між 1-м Афінським морським і Пелопоннеським союзами (на чолі зі Спартою), в яку були втягнуті всі поліси Еллади. Зазвичай її ділять на три періоди: Архідамова війна (431—421 pp. до н. е.), Сицилійська війна (420—413 pp. до н. є.) і Декелейська війна (413—404 pp. до н. е.). Ще в 445 р. до н. є. між Спартою і Афінами було укладено мирний договір на ЗО років, за яким Афінський і Пелопоннеський союзи зобов'язувалися не втручатися в справи міст іншого союзу, але в той же час визнавали право нейтральних держав приєднуватися до будь-кого з них. Зростаюча неприязнь між двома союзами призвела до нового військового конфлікту в 431 р. до н. є. Безпосередньою причиною війни було те, що процвітання Афін заважало розвитку торгівлі і ремесел в містах-союзниках Спарти, особливо в Мегарі Коринфі.Крім того, афіняни втрутилися у війну між Коринфом і його колонією Керкірою, уклавши з останньою союз. У перші десять років Пелопоннеської війни жодна із сторін не могла перемогти. Афінський флот домінував на морі і неодноразово здійснював напади на береги Пелопоннесу, а спартанці з союзниками кожного року приходили в Аттіку суходолом, розоряли поселення і знищували посіви. У пошуках захисту в Афіни стікалися юрми людей із сільської місцевості, і в 430 р. до н. е. в перенаселеному місті почався мор, який знищив третину його жителів. У 422 р. до н. є. спартанські війська вторглися у Фракію і захопили афінські володіння, у тому числі важливий центр Амфіполь.Війна виснажила ресурси обох сторін, і в 421 р. до н. є. вони уклали Нікіїв мир. Кожна сторона зобов'язалася звільнити всі зайняті території і звільнити полонених. Ні Спарта, ні Афіни не виконували умов договору, продовжуючи активні ворожі дії відносно союзників противника, і в 413 р. до н. є. війна відновилася. Похід проти Сиракуз (415—413 pp. до н. є.) завершився катастрофою і послабив Афіни; ще більше грецьких міст приєдналося до Спарти.У 405 р. до н. е. в битві біля Егоспотамів Афіни втратили свій флот, внаслідок чого спартанцям вдалося блокувати Пірей і в 404 р. до н. є. примусити Афіни здатися. За умовами капітуляції Афіни не могли володіти флотом і зводити міські укріплення й змушені були визнати верховенство Спарти на суші та на морі. Афінська морська держава перестала існувати.