Створення систем супутникового зв’зку Загальні положення

Перший штучний супутник землі був запущений 04.10.57р. Із ним була організована перша у світі лінія супутникового зв’язку.

З тих пір зв’язок з використанням ШСЗ пройшов шлях від перших експериментальних проектів до широкорозгалужених систем комерційного і військового призначення, з використанням ліній і мереж між континентами, а також всередині держав і регіонів.

Системи і лінії супутникового зв’язку при їх високій інформативності є найбільш мобільними та оперативними, і мають особливу властивість – глобального розмаху.

Щодо недоліків ССЗ – це малоефективний захист від завад (якщо не приймати спеціальних заходів) і можливість виведення їх з ладу з розвитком протикосмічних засобів.

Системи супутникового зв’язку включають 3 основні комплекси:

• наземний – наземні станції (НС) різного призначення і базування;

• космічний – супутники зв’язку (космічні апарати КА);

• управління – автоматизована система управління (АСУ ССЗ).

У створені і експлуатації ССЗ також приймають участь стартові комплекси, ракети носії і наземна автоматизована система управління і контролю супутників на орбіті. Дані засоби не являються приналежністю конкретної системи, але використовуються в інтересах багатьох систем різноманітного призначення.

Розвиток ССЗ і запобігання завад між ними для всіх країн, координується і реєструється міжнародним союзом електрозв’язку.

Важливою технічною характеристикою ССЗ є спосіб доступу станцій наземного комплексу до стволів зв’язку бортового ретранслятора супутника. Оскільки в системі одночасно працює велика кількість станцій, то система будується так, щоб між станціями не створювалися взаємні завади і щоб їх величина не перевищувала допустимої межі. Здійснюється це способом багатостанційного доступу (БД), який забезпечує можливість доступу до стволів супутника – ретранслятора одночасно декільком наземним станціям.

Багатостанційний доступ може бути з частотним, часовим, кодовим розділенням сигналів або комбінованим (з цих способів) розділення сигналів (каналів) наземних станцій в системі (БДЧР, БДЧасР, БДКР).

При частотному розділенні за кожною станцією закріплена своя пара або декілька пар частот (приймальних і передавальних);

При часовому розділенні кожній станції системи виділений певний часовий інтервал для почергової передачі сигналів.

Суть кодового розділення полягає в тому, що закодовані сигнали (наприклад, широкосмугові сигнали з різними ключами) від декількох станцій передаються одночасно в одній і тій самій смузі частот, а приймачі станції виділяють тільки цей сигнал, адреса (ключ) якого співпадає з адресою (ключем), закладеним в станції, - такі способи БД називають базовими.

Для комбінованого способу характерним є застосування різних комбінацій базових варіантів (наприклад, до супутника частотне, а з супутника часове).

Ефективність БД характеризується пропускною здатністю ствола ретранслятора супутника тобто числом станцій, які одночасно працюють у стволі і каналів зв’язку, що пеердаються станціями.