Моральний кодекс перекладача

Перекладач повинен дотримуватися певних моральних принципів. За Алексеевою основні правила перекладацької етики або як їх ще називають «моральний кодекс перекладача» включає такі пункти:

1.           Перекладач не співрозмовник і не опонент клієнта, а транслятор , який перевиражає усний чи письмовий текст, створений на одній мові, у текст іншою мовою.

2.           Із цього випливає, що текст для перекладача є недоторканим . Перекладач не має права на власний розсуд змінювати текст під час перекладу, скорочувати його чи розширювати, якщо замовник не ставив додаткового завдання адаптації, вибірки, додавань тощо.

3.           Під час перекладу перекладач за допомогою відомих йому професійних дій завжди намагається максимальною мірою передати інваріант вихідного тексту.

4.           У деяких випадках у ситуації усного послідовного чи синхронного перекладу перекладач виявляється особою, наділеною також і дипломатичними повноваженнями (наприклад, під час перекладу висловлювань великих політиків при міжнародних контактах). Якщо ці дипломатичні повноваження за перекладачем визнані, він має право погрішити проти точності вихідного тексту, виконуючи функцію допоміжної особи у підтримці дипломатичних відносин, перешкоджаючи їхньому ускладненню, проте при цьому не зобов’язаний захищати інтереси якоїсь однієї сторони.

5.           В інших випадках перекладач не має права втручатися у стосунки сторін, так само, як і виявляти особисту позицію щодо змісту тексту, що перекладається.

6.           Перекладач зобов’язаний зберігати конфіденційність стосовно змісту матеріалу, який він перекладає і без потреби не розголошувати його.

7.           Перекладач зобов’язаний відомими йому способами забезпечувати високий рівень компетентності у сферах мови оригіналу, мови перекладу, техніки перекладу і тематики тексту.

8.           Перекладач має право вимагати усіх необхідних умов для забезпечення високого рівня перекладацької компетентності, в тому числі і відповідних умов для своєї праці (у разі усного перекладу – надійності транслювальної апаратури, за необхідності – зниження темпу мовлення оратора; у випадку синхронного перекладу – надання промов ораторів заздалегідь, перерв у роботі для відпочинку тощо, під час письмового перекладу – надання довідкової та іншої літератури до теми).

9.           Перекладач несе відповідальність за якість перекладу, а у випадку, якщо переклад художній чи публіцистичний, має на нього авторське право, захищене законом, і під час публікації перекладу його ім’я обов’язково повинно бути вказане.

Таким чином, перекладач повинен адаптуватись до ситуації, в якій він опинився. Оскільки він виконує роль транслятора, він повинен бути непомітним як особистість, не відволікати на себе увагу, а лише передавати інформацію. Перекладач не має права емоційно реагувати на промову, відтворювати жести чи інтонацію мовця. Голос перекладача повинен залишатись спокійним, чітким, впевненим і врівноваженим.

Історичне значення та престиж професії перекладача

Перекладознавство як науку вивчали десятиліттями з намаганням визначити його основні процеси та стратегії для допомоги у роботі перекладачів. З одного боку, діяльність перекладачі вивчалася з різних сторін, проте в даній роботі ми будемо розглядати ключові моменти та результат перекладацьких досягнень. Сам перекладач завжди залишався у тіні академічних теорій та праць, проте вже у 1995 році Лоуренс Венуті в своїй книзі «The Translator’s Invisibility» відкрив шлях до переосмислення соціальної, економічної та професійної ролі перекладача, змусивши світ по новому оцінити його статус. Для початку, дозвольте розглянути значення перекладачі в різні епохи та в різних культурах. У дев’ятому та десятому столітті арабський світ високо цінував перекладачів, так як вони вважались хранителями знань, які могли передавати мудрість інших народів. Перекладачі були високо привілейованими, а сам переклад поступово ставав офіційною діяльністю. Проте у Англії у 16 столітті в період Реформації перекладачів остерігалися, так як вважалося, що в їхніх руках була можливість до різноманітних махінацій з важливими документами. В період таких розповсюджених підозр багато перекладачів були засуджені до смертної кари як єретики. У Франції у 1546 році Етьєн Долє був спалений за роботу  La Maniere de Bien Traduire d’Une Langue en Aultre (Засоби правильного перекладу з однієї мови на іншу), який вважається найпершим трактатом по перекладу на сучасну європейську мову. Він включав 5 основних правил: 1. Розуміти зміст вихідного тексту 2. Ідеально володіти обома мовами 3. Найголовніше – не можна перекладати дослівно 4. Використовувати повсякденну мову замість латині, що протирічило тогочасним канонам 5. Гармонічний переклад, що дає право сучасним мовам бути на рівні із застарілими. Долє також говорив про рівність письменників та перекладачів, заперечуючи підлеглість останнього. У 16 столітті перекладачі були мішенню також і в Іспанії. Із появою друку у 17 столітті з’являється проблема авторства та перекладу, якій не надавали значення у Середньовіччі. Проте повернемося до 20 століття та роботи Венуті. Термін «непомітність» у його праці є як і умовою, так і діяльністю перекладача в англійсько-американській культурі. Фото перекладача ніколи не розміщується на обгортці книги, за винятком як у Ірландії. Так само перекладач ніколи не отримує частини авторського гонорару за проданий тираж. З розвитком думки в даній роботі, автор пропонує перекладачам наступне: 1. Відстоювати свої перекладацькі права у видавництві, тобто засвідчення авторства на переклад 2. Роботи свою роботу більш помітною, вказувати про неї в передмові та зносках. Усі ці міжнародні обміни, незалежно від їхніх цілей і значимості для історії, спричинили за собою бурхливий ріст перекладацької діяльності, для виконання якої потрібно було підготувати величезну кількість перекладачів. Переклад вийшов за межі кустарництва і поступово набув статусу масової професії. Інтенсивна підготовка професійних перекладачів іноді в дуже стислі терміни показала необхідність глибокого теоретичного осмислення основних проблем перекладу як інтелектуальної діяльності особливого роду. Масовий характер підготовки перекладачів зажадав не тільки вдосконалення методики навчання перекладу, ретельної і глибокої розробки теоретичних проблем перекладу, а й іншого погляду на особистість перекладача. Раніше, коли в якості перекладачів зазвичай виступали філологи з великими знаннями, які володіли багатьма мовами, «вправлялися» у різних видах перекладу і, таким чином, самостійно розвивали перекладацькі навички, можна було говорити про плеяду талановитих перекладачів-самоучок. У нових умовах виростає армія навчених професіоналів, що мають, однак, вузьку спеціалізацію, як із мов, так і у сферах комунікації, професія перекладача стає масовою.   Перекладачі намагаються підвищити свій соціальний статус. Вони починають об'єднуватися у творчі спілки, професійні організації, видавати свої органи друку.   

Особливо гостро постала потреба в перекладачах після другої світової війни, коли виникли такі міжнародна організації, як ООН та НАТО. Оскільки початкових дипломатичних мов – англійської та французької – уже не вистачало у міжнародній політиці, фах перекладача конференцій став самостійною професією. Вперше перекладачі конференцій працювали у 1919 році на Паризькій мирній конференції, але тоді це були не фахові перекладачі, а юристи, дипломати, журналісти, які володіли знаннями мов. Проте прийнято вважати, що датою народження синхронного перекладу, як професійного виду діяльності, є Нюрнберзький процес над нацистськими військовими злочинцями, який проходив з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 року в Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі (Німеччина) . У Нюрнберзі працювали дві команди: радянська команда перекладачів і команда союзників, що складалася головним чином з американців. Багато хто помилково вважає, що дана професія втрачає свою популярність і скоро перестане буде затребувана. Проте лише перекладачі можуть достовірно осягнути недосконалість електронних та механічних перекладів у порівняні з людською працею. Важливим є також зазначити,що професіонали завжди були високо оцінені через багатогранність даної професії. Успішність базується на рівні кваліфікації та компетентності спеціаліста..Гарно освічений та підготовлений перекладач може обрати роботу з-поміж ряду найпрестижніших, таких як журналістика,PR, менеджмент та багато інших.