2.6. Легенди та перекази про перлину Білої Церкви - дендропарк «Олександрія»

«Олександрія» (Додаток П, Р) - перлина Білої Церки оповита багатьма переказами та легендами. Є свідчення, ніби 1816 року під час приїзду до Білої Церкви царя Олександра І, йому повідомили, що парк ніби був названий саме на його честь. Однак саме «Олександрію» було вибрано місцем замаху на царя. У Білій Церкві розташовувалися військові частини, які він мав інспектувати. У маєтку Браницьких збиралися декабристи на бал напередодні повстання Чернігівського полку. Зрада магнатів стала подвійною: коли повстання придушили, Олександра Браницька виділила сто пудів заліза на кайдани для бутівників….Саме відтоді сім’ю стали переслідувати нещастя.

Ще один переказ свідчить, що графиня Браницька дуже любила лебедів , які швидко прижилися в ставках Олександрії. Але красиві птахи були бажаною здобиччю для недбайливих мисливців. Щоб уберегти лебедів від розкрадання чи вбивства за наказом графині навколо озер була висаджена " проклята трава" , яка могла отруїти людину в одну мить. Тому злодії і мисливці не могли близько підійти до ставка. З тих пір багато води витекло, але все ж в "Олександрії" будьте обережні і сьогодні - хто знає, який ще сюрприз приготували для нас графи Браницькі .[11]

2.7. Пушкін і Біла Церква

У творчості О.Пушкіна (Додаток С) значне місце займають твори на сюжети з історії українського народу і твори, написані під час перебування на Україні.  У вересні 1823 року О.Пушкін познайомився в Одесі з Єлизаветою Ксаверівною Воронцовою (Браницькою) (Дотаток Т). Сучасники називали її однією з найцікавіших жінок свого часу, захоплювалися її м`якою, чарівною жіночою грацією, привітністю, вишуканістю, музичними здібностями. Народилась вона 1792р. в Білій Церкві. Її батьки – Франциск Ксаверій Браницький великий коронний гетьман Речі Посполитої та Олександра Василівна Браницька (Енгельгардт), фрейліна, статс-дама Катерини ІІ, племінниця графа Г.Потьомкіна. Наслідками їх перших зустрічей стали малюнки на полях рукопису першої глави “Євгеній Онєгін”. Швидким розчерком передає він профіль чудової жіночої голівки, виписує очі, локони, чепчик зі стрічкою, довгу шию. Не будучи професійним художником, поет створив психологічний портрет жінки, яку обожнював.[12]

 О.Пушкін присвятив Єлизаветі Воронцовій більше 10 своїх віршів. Про їхні зустрічі дізнався чоловік Єлизавети і наказав виселити Пушкіна з Одеси, ще раніше відправивши Єлизавету до Білої Церкви.

 В 1824р. О.Пушкін приїздив до Єлизавети у Білу Церкву і Єлизавета подарувала поетові старовинний перстень з єврейським написом: «Сикха, сын почтенного раби Иосифа, да будет благословенна его пам'ять», який став для Пушкіна талісманом. Другий такий же перстень залишила у себе. І можливо під час повернення до Росії появився вірш:

 “ ...Храни меня мой талисман, Храни меня во дни гоненья, Во дни раскаянья, волненья: Ты в день печали был мне дан…”[13]

Поет любив і обожнював природу. Вона давала йому натхнення. У Білій Церкві О. Пушкін ходив тінистими алеями парку “Олександрія”, милувався старою дібровою, дубами. І понині не заросли стежинки, якими ходив великий геній.

Висновки до другого розділу

Біла Церква - одне із найстаріших міст України. Про Білу Церкву ходять різноманітні легенди та перекази не лише на території України, а й на території різних держав. Ці прозаїчні жанри фольклору своєрідно, але невідступно супроводять історію Білої Церкви.У наш час потрібно знати і шанувати духовну спадщину своїх предків, осмислювати її у нерозривному зв’язку з історією рідного краю .