2.4. Велич і слава Микильської церкви

З пісень та переказів, з легенд та казок, з уст наших дідів та прадідів збереглися розповіді, що колись на кручах Россі стояла славнозвісна Микилівська церква (Додаток Д) побудована гетьманом Іваном Мазепою (Додаток Е) та Білоцерківським полководцем Констянтином Мазієвським.

Мазепа уподобав Білу Церкву в розквіті своєї могутності. За народними переказами, він зібрав у тутешньому замку всі свої скарби після доносу Петру про «зраду» фастівського полковника Семена Палія. Розраховуючи закріпитись у Білій Церкві надовго, гетьман заклав тут церкву. Про це свідчить напис, висічений на металевій дошці, знайденій у 1842р. у фундаменті північної стіни. На початку XVII ст. споруджується дерев’яна велика церква святого Миколи, яка була на той час головним храмом міста.

План храму не має аналога серед пам'яток української архітектури XVII—XVIII століть, його розміри нагадують розміри таких стародавніх храмів, як Ірининська церква в Києві (1037 р.) або Успенський собор Єлецького монастиря.

Разом з Преображенським собором Микільська церква була окрасою однієї з головних площ міста у XIX ст.— Соборної. У цей час вона набуває сучасного вигляду, оздоблюється монументальним живописом, авторство якого не встановлене.

Однією з реліквій церкви був шматочок «животворного древа» з Хреста Господнього, вправленого у золотий хрестик. За легендою це був подарунок Браницького князю Потьомкіну-Таврійському на честь взяття ним Очакова. В церкві зберігалися також рідкісні стародруки — «Євангеліє» в золотій оправі (1634—1636 рр., Львів), «Євангеліє» (1657 р., Московська друкарня).[7]

2.5. Графи Браницькі: таємниці долі

Історія роду Браницьких, одного із найстародавніших родів Польщі, тісно пов’язана із історією Білої Церкви. Щось містичне криється в історії цієї родини. Надто багато загадок, незрозумілих фактів і протиріч.

Одна із найвідоміших легенд є так звана легенда про Прокляття роду Браницьких. У 1838 році завершилося будівництво Преображенського собору на місті старої Микільської церкви. Здавна існувало повір’я: того, хто побудує на цьому ж місті нову церкву, чекає неминуча загибель. І цього ж року вмирає графиня Олександра Браницька, яка насмілилаь порушити заборону. Поховали її в соборі, побудованому на її замовлення.[9]

Із одруженням Ксаверія Браницького (Додаток М) на Олександі Енгельгард (Додаток Н) можна пов’язувати появу двох легенд. Можливо, що Ксаверій Браницький потай розраховував на королівський титул. Він сподівався, що король Станіслав-Август зникне з політичного життя і імператриці Катерині ІІ потрібна буде «своя людина» у Польщі, яка могла б бути гарним кандидатом на посаду короля Польщі. З цими подіями пов’язується легенда про королівське походження Олександри Енгельгард. Легенда легко надає Олександрі «царських батьків» - велику княгиню Катерину Олексіївну (майбутня імператриця Катерина ІІ) та її коханця Сергія Салтикова. Можливо, смоленське походження не задовольняло Ксаверія Браницького і він готовий був щось вигадати, щоб піднести престиж свого одруження.[14]

Про скупість Олександри Енгельград ходять багато легенд. Одна із них говорить про грудневі події у 1825 році, коли вступив на трон Микола І і це несподівано відобразилось на графині Браницькій. 25 грудня підполковник С.Муравйов-Апостол із Чернігівським полком, який тоді стояв у Василькові, пішов на з’єднання з ще одним полком, де в числі офіцерів було багато представників Південного товариства. Дорогу Муравйов проклав через Білу Церкву. Говорили, шо він хотів добратися до скринь із грошима Браницької. Підполковник наближався до маєтку пристарілої графині, в підвалах якого, як казали поляки, знаходилися мільйони золотих та срібних монет. І ці мільйони Муравйов хотів забрати собі. Згодом розповіли, що кмітливість одного із гайдуків врятувала мільйони графині. Гайдук був посланий по-якомусь приводу із Білої Церкви через військо Муравйова. Солдати схопили гайдука і привели до Муравйова. І на запитання підполковника «Чи є в Білій Церкві солдати?», гайдук відповів «Так, пане, є. Прийшло видимо-невидимо». Саме через це Муравйов зупинивя за 20 верств від Білої Церкви, але в Білій Церкві ще не було ні одного солдата. Через добу до Білої Церкви прибув 7 полк та пішли на полк Муравйова, якого пораненого захопили у полон. Згодом, графиня дізнавшись про заслугу свого гайдука, покликала його до себе та дала одного карбованця. [18]

Існує легенда, що начебто під Білою Церквою є своєрідні катакомби, які побудували за наказом графів Браницьких для того щоб тікати з міста на випадок війни. Цими катакомбами користувались не тільки графи Браницькі, а народні повстанці. Деяким із них вдавалося втекти непоміченими. Деякі катакомби збереглиця й до наших днів.