2.3. Легенди про річку Рось

Край, де я народилась і проживаю, здавна називається Поросся. Ім’я йому дала річка Рось. На Пороссі жили легендарні роси (руси), що також отримали назву від головної річки району – Росі (Додаток Л).

Багато легенд та переказів я чула і від своїх бабусь. Багато віршів, історичних поем прочитала про річку Рось. Ось одна з легенд.

Звідки походить назва річки Рось…

У сиву давнину, ще за часів грізного Перуна і веселого Ярила; коли поклонялися наші пращури мудрості денного сонця і нічного Місяц; обожнювали всемогутню силу Вітру; коли в непрохідних лісах нашого краю бродили Лісовики;у річках бавились Русалки та Водяники; у кожній хаті за пічкою мешкав Домовик; а господарство кожної людини стеріг Дворовик; територію нашої Київщини заселяло древнє плем’я полян. Жила у той час мудра володарка річок і морів – Богиня Дана. І мала вона славну дочку – маленьку Богиню Рось. Рось не була схожа на інших Богинь, атже мала надзвичайно чутливе серце. Найдивовижніше, що було у Росі – це її сльози. Так, саме сльози, бо були вони подібні до вранішньої роси. Той нарекли Богиню від слова «роса».

Частенько лилися кришталево-чисті перлинки сліз із очей Росі і перетворювалися на маленькі крапельки дощу. Як потрапить людина під такий дощ, то в мить стане здоровою. А коли переставала Богиня плакати то брала чарівні фарби та малювала на небі веселку.

Ось так жила безтурботно маленька Рось на казковому небосхилі. Любили вона бавитись із хмаринками, розмовляти із зорями, але більш за все їй подобалось спостерігати за людьми- які, як їй здавалось, були цікавими та веселими істотами. Одного разу Рось побачила страшну картину: якесь східне плем’я напало на полян. Почалась жахлива битва. Скільки крові було пролито, скільки загинуло невинних душ! Поляни мужньо захищалися та вороги були наваго сильнішими та незліченнішими.

Злякалася Рось та просила матір допомогти полянам. Богиня відповіла на прохання дочки: « Не жіноча то справа втручатися у військове життя людей».

Зрозуміла Рось, що не дочекається допомоги від матері, тому пішла до Бога війни Перуна. Почала його благати про допомогу. Довго міркував Перун. Врешті-решт погодився допомогти та промовив: «Добре, я допоможу полянам. Я пошлю ідею до воєнноначальника війська полян, щоб вони викопали величезний рів. Тоді вороги не зможуть подалати перешкоду». Щиро подякувала Рось мудрому Богу і повернулась до небосхилу щоб спостерігати за битвою. І справді, через декілька днів поляни викопали величезний рів. Зраділа та засміялась Рось. Та не довго їй судилось радіти, вороже військо згодом почало будувати мости та переходити через перешкоду. Незмогла Рось і далі здержувати сліз. Плакала Богиня від страху за близький їй народ, а сльози стікали по її румяних щічках і почали крапати на землю. І диво! Як тільки сльози доторкаоися до тіл поранених вони вмить оживали і йшли у бій з новими силами. Та не помічала цього Рось і продовжувала плакати і згодом заповнився увесь виритий рів водою. Злякалися вороги такої сили природи та повтікали.

Зраділи поляни перемозі та не знали кому дякувати. Тоді спустилась Рось із неба по веселці на землю і каже: « Я створила водойму не для себе а для вас, для вашої перемоги. Але я не хочу щоб річці було нудно, тому я попрошу мати створити декілька приток для річки. І будуть вони бігти на радість і вам і мені.»

На це відповіли їй поляни: « Дякуємо тобі Рось за допомогу, але ми не знаємо чим тобі віддячити, тому назвемо річку твоїм імям».

З того часу біжить річка Рось на рідісь усім людям…