Управління освіти і науки

Білоцерківської міської ради Київської області

Білоцерківський колегіум Білоцерківської міської ради

Київської області

Відділення: українська мова

Секція: фольклористика

Легенди та перекази

Білої Церкви

Роботу виконала:

Куртішова Марія Романівна

Учениця 21 групи

Науковий керівник:

Полякова Ірина Іванівна

Біла Церква

2014

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ 1

ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ ЯК ПРОЗОВІ ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ…………...5

РОЗДІЛ 2

БІЛА ЦЕРКВА У ЛЕГЕНДАХ І ПЕРЕКАЗАХ ……….……………………..8

2.1.Легенда про створення міста-фортеці Біла Церква……….………………..8

2.2 Легенди про Замкову та Палієву гори…………………………………...…..9

2.3.Легенди про річку Рось …….…………………………………………...…..11

2.4. Велич і слава Микильської церкви ……………………………………......13

2.5. Графи Браницькі: таємниці долі…………………………………...………14

2.6. Легенди та перекази про перлину Білої Церкви - дендропарк «Олександрія»…………………………………………………………………...15

2.7. Олександр Пушкін і Біла Церква…………………………………………..16

ВИСНОВКИ………….………………………………………………………….18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….………………………19

ДОДАТКИ……………………………………………….………………………20

Вступ

Піду я до людей старих…

І попрошу їх розказати,

Що чули від дідів своїх…

І. Котляревський

Думи, пісні, легенди, перекази супроводжують наше життя з давніх-давен і до сьогодення. Вони не вмирущі і передаються із покоління в покоління, бо, за висловом М. Добролюбова, в них вилилась вся минула доля, весь справжній характер України, в них горить любов до Батьківщини, виблискує слава колишніх подвигів.

Легенди передавались від матері до сина, дочки та онука, бережно, як найкоштовніші реліквії, щоб і сьогодні дивувати вічною любов’ю до рідного краю.

Звідки б ми дізналися про старі часи, про давніх славетних воїнів нашого народу, як би не мали легенд і переказів? Так, ми б нічого не знали про ті страшні й надзвичайно цікаві часи. Адже тоді створювалась наша держава і в Україні точи­лися війни, були біди. Але народ усе це перемагав. Справжня жива історія вті­лена в легендах і переказах.

З давніх-давен люди збирали, зберігали й передавали своїм дітям, розповіді про минулі часи. Саме з них і ми дізналися, як утворилася Київська Русь, як правили в ній перші князі, як знущалися з наших людей татари, як захищали нашу рідну землю мужні дружинники та козаки-запорожці. Це справжні скарби народної мудрості.

Перекази і легенди - це жанри усної творчості. Перекази - розповіді історичного змісту, народна і історична проза. Легенди - розповіді релігійного змісту. Відмінності між переказами і легендами робить народна свідомість. Та й сучасна наука абсолютно не може провести чітку межу між ними.

Актуальність теми полягає у тому, що легенди та перекази – це справжній літопис нашого народу та його культури. Вони несуть у собі інформацію про різноманітні прояви духовного життя людей, розкривають спосіб їх мислення та характер сприйняття світу, дозволяють краще пізнати своєрідність національного характеру українців.

Мета дослідження: дослідити легенди та перекази рідного краю, розглянути класифікації легенд та переказів.

Об’єкт дослідження: особливості народних легенд та переказів Білоцерківщини в різні епохи.

Предмет дослідження: легенди та перекази про Білу Церкву.

Для досягнення мети було поставлено ряд завдань:

1. Відстежити жанрові і тематичні різновиди легенд і переказів, що характерні для фольклорної спадщини Київщини.

2. Дослідити зміст народних легенд і переказів, пов’язаних з історією Білої Церкви.

3. Викликати інтерес до вивчення історії і культури рідного краю та дослідження нерозгаданих таємниць Білої Церкви.

Практичне значення:

Мета роботи полягає в осмисленні ролі переказів і легенд як жанрів народного фольклору в культурній та історичній спадщині рідного краю, в духовній скарбниці його народу.

Ця розвідка має пожвавити інтерес молоді до вивчення Білої Церкви – унікальної пам’ятки природи, історії та культури України.

 

РОЗДІЛ 1

ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ ЯК ПРОЗОВІ ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ

Серед прозових жанрів фольклору, легенди та перекази дуже продуктивні, особливо їхні усні варіанти, де фігурують події й факти громадського значення. Обидва жанри призначені для збереження в народній пам'яті й передачі майбутнім поколінням даних про історичне минуле. Вони покликані також пояснити причини виникнення різних явищ природи і подій, їхню суть, зафіксувати народні уявлення про це у наших пращурів. Тому їх відносять до позаказкової прози, хоч не виключають присутності в них повчально-педагогічних моментів.

Невеликі усні оповідання про визначні історичні події та їх героїв – це перекази. Назва – «переказ» походить від того, що інформація про певні події (історичні або інші) передавалась за допомогою переповідання почутого. Перекази складались одразу після того, як відбувались події, і завдяки цьому дійсність, що змальована в них, може бути історично конкретизована. Першоосновою в них має бути свідчення про спогади очевидців. При передачі інформації з уст в уста вона набирає нового емоційного забарвлення, проте реальність фактів має бути непорушною.

«Перекази – усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва – переказ)» [3]

В основі класифікації переказів лежить їхня хронологія.

Хронологічна класифікація переказів:

1) перекази староруських часів і Київської Русі (княжого періоду);

2) перекази періоду половецьких та турецько-татарських нападів;

3) перекази доби козаччини та національно-визвольної війни 1648-1654 рр.;

4)перекази періоду руїни та національно-визвольних рухів 18 ст. (Коліївщина, Гайдамаччина, опришківський рух);

5) перекази про національно-історичні події новітньої доби (національно-визвольні армії і рухи УСС, УГА, УПА; події Першої та Другої світових воєн) [ 5] (Додаток А)

Відповідно до тематики та сюжетотвірного компонента виділяються такі головні цикли переказів:

• топонімічні (про походження географічних назв),

• етимологічні (походження назв предметів та явищ),

• ономатологічні (походження імен),

• етнонімічні (походження назв національних груп) та ін. [3] ( Додаток Б)

В порівнянні з легендами, перекази відзначаються більшою документальністю змісту, більшою реалістичністю художніх засобів. Якщо в легендах типовим художнім засобом змалювання образу героя і його діяльності є поетичний домисел, який найчастіше виявляється в такому засобі, як гіпербола, то в переказах гіперболічне зображення майже відсутнє. Створювані по гарячих слідах подій перекази містять в собі насамперед достовірні дані про події, і тому змальована в них дійсність підпорядковується історичній конкретності

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр літератури і фольклору. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи. Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне. Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій.

У залежності від змісту й походження легенди поділяються на:

1. міфологічні;

2. антропоморфічні;

3. апокрифічні;

4. топонімічні;

5. історико-героїчні;

6. соціально-побутові;

7. космологічні;

8. гідронімічні;

9. зоологічні;

10. етіологічні та інші.[4] (Додаток В)

Часто легенди мають подвійну насиченість. Це стосується, насамперед, історичних легенд. Народні легенди відзначаються плинністю, рухомістю текстів, бо їхня форма залежить від рівня імпровізаційної майстерності оповідача. Винятком є віршовані легенди.

У легендах зливаються воєдино пізнавальний та етично-дидактичний аспекти. Ці твори завжди несуть в собі ідеї гуманності, соціальної справедливості, здорової етики. Вони вчать бережливого ставлення до природи, високої моралі в людських відносинах. В історико-героїчних творах сильні патріотичні мотиви. Все це викликає до них інтерес в різні періоди життя народу.

Висновки до першого розділу

Легенди та перекази – споріднені жанри народної прози, які відрізняються від казок насамперед посиланням на вірогідність зображуваного. Якщо в переказах зображуване не виходить за межі дійсного, реального, можливого, то основу легенди становить вигадка і фантастика. На відміну від казкової фантастики у легендарну вигадку та фантастику вірили як у можливу. У народному побуті легенди й перекази не мають чіткого розмежування, перекази часто насичені легендарними мотивами, а дивовижне та неможливе у легенді виступає в органічній єдності з повсякденним і звичайним. Фантастика і вимисел легенди були тими чинниками, за допомогою яких неясне ставало зрозумілим, неможливе – досяжним.

РОЗДІЛ 2

БІЛА ЦЕРКВА У ЛЕГЕНДАХ І ПЕРЕКАЗАХ