Тема 2 уманщина і період утворення та розвитку київської русі. Литовська доба

2.1. Сусіди Русі

Київська Русь – це держава, яка утворилася внаслідок об’єднання східних слов’ян навколо племінного союзу полян у ІХ ст. Центром полян було місто Київ, тому новоутворену державу назвали Київська Русь. Звідки пішла назва «Русь» єдиної думки серед істориків немає. Є версії про походження назви «Русь» від племен норманів, яких називали русами; від назви річок Рось, Росава, Роставиця та ін. Не всі землі сучасної України входили до складу Київської держави. Ядро українства знаходилося на землях сучасної Вінниччини, півдня Київщини, Черкащини та Полтавщини. Що ж стосується Уманщини, то вона, на думку Г. Бевза не входила до складу Київської Русі, а М. Ткаченко робить припущення, що Уманщина була пов’язана з Руссю частково – північно-східна частина. Багато істориків підтримують цю думку і говорять про проживання на території нашого краю різних слов’янських племен – уличів, полян, тиверців, а також кочових племен хозар, печенігів, половців.

У монографії З. В. Священко «Історія Уманщини» знаходимо підтвердження думки про те, що Уманщина до Київської Русі входила лише частково і входити могла лише північно-східна частина її території. Швидше всього це було за князювання Володимира Великого.

М. С. Грушевський у праці «Нарис історії Київської землі…» зазначає, що південні рубежі Київської землі складали течія Гнилого Тікича і вододіл між Виссю і Тясмином, з одного боку, Россю з другого, до Дніпра, а потім рубіж йшов Дніпром до півночі, до гирла Корані. Якщо це накласти на сучасну карту, пише М. Грушевський, то в другій половині ХІІ ст., у епоху, яка передувала занепаду, Київська земля займала приблизно Київськую губернію, за виключенням повітів Уманського, Чигиринського і південних територій Липовецького, Звенигородського і Таращанського повітів. Це доводить, що землі Уманського району до складу Київської Русі не входили. Але чи це так, остаточної відповіді ми дати не можемо, бо маємо дуже мало інформації про цей період життя нашого краю. Чим менше інформації, тим більше з’являється легенд.

За період існування Київської держави ІХ–ХІІ ст. на наших землях проживали хлібороби, які вели осілий спосіб життя і були не бідними. Інакше, чому князі ходили б на ці землі завойовницькими походами?

Г. П. Бевз стверджує, що Уманщина входила до країни Куманії. Куманів на Русі частіше називали половцями, це були кочові об’єднання, але проживали вони згідно виділеної їм території. Мали добре організоване військо. Розрізняли Чорну і Білу Куманію. Уманщина входила до Білої. Вони кочували переважно у степах, з часом перемогли печенігів і стали володарювати на цих землях.

Якими були кумани, миролюбивими чи ворогуючими? Єдиної думки також немає. Бо був період, коли вони мирно співіснували з населенням Русі. Навіть, коли вони взяли у полон князя Ігоря, то вони його не скарали, а тримали у досить непоганих умовах. Підтвердженням цього є літературно-історичний твір «Слово о полку Ігоревім». Російський історик Карамзін говорить про жорстокість русичів до половців, які проживали на наших землях, що Русь намагалася знищити чим побільше половців, а половці воювали проти Русі «по вине руських князей, весьма склонним к политическим интригам и авантюрам». З місцевим населенням не завжди поводились добре: грабували, знущалися над ними. Дуже часто половців використовували князі під час міжусобних війн.

Разом із куманами проживали селяни, які займалися землеробством, розмовляли давньоукраїнською мовою. Кочовики з часом, осідавши поруч з ними, ставали україномовними. Зустрічалися змішані шлюби. Людей змішаної крові називали тоді тумами. Доречі в Іпатіївському літописі згадується місто Тумань неподалік річечки Конели.

На території с. Ятранівка знайдено залізний наконечник списа, що відноситься до часів Київської Русі. Літописи свідчать, що з 1068 по 1215 рр. половці здійснили близько 35 нападів, поки завоювали цю землю. Про те, що Уманщина була ареною боротьби руських князів з кочовиками південного степу, ми знаходимо підтвердження в Іпатіївському списку Київського літопису, де під 1164 р. згадується річка Удич.

На полі села Шарин знайдені залізний наконечник двохлопасної стріли часів Київської Русі.